26

Львів Едик вперше побачив ще коли навчався в третьому класі. В ці похмурі осінні канікули їхня перша вчителька Надія Володимирівна і сільський дяк Андрій спромоглися організували їхньому класу незабутню екскурсію в Крехівський монастир. Повертаючись назад вирішили зробити невеличкий гак і відвідати на кілька годин давнє королівське місто.

Звісно повноцінної екскурсії тоді не вийшло. Часу вистачило лиш на те щоб на півгодини заскочити на славнозвісну площу Ринок. І поки вчителька розповідала цікаві й захоплюючі оповідки про історію славетного міста, він на якусь мить відволікся від її розповіді і просто очманів. Правда це чи ні, однак в ту мить хлопчик краєчком ока побачив щось таке… Серед барвистої юрби містян погляд на секунду закарбував одне видовище: сивочолий чолов’яга в лицарських обладунках і на великому чорному коні…

Все було наче фантазійне марево. Едик про це нікому ніколи не розповідав, однак те що побачив і те що сприйняв було однозначним. Малюнки з книжок історії й побачене тоді на площі Ринок не залишали сумнівів. Він хоч і на мить та зумів все ж зустрітися з древнім королем Данилом. І хоч бачене тривало напевне не довше помаху його вій однак в дитячій пам’яті все закарбувалося назавше.

Звісно, він неодноразово ще потім бував у цьому славетному місті. З часом, навіть навчався на одному з факультетів міського університету. А після «пар» багацько помандрував вуличками Львова побувавши і на Левандівці та Сихові, на Підзамче й в Стрийському парку, Личаківському цвинтарі і звісно Краківському ринку. Частенько брав з собою олівця та блокнот роблячи нашвидкуруч невеличкі замальовки того що вразило. Отой записник ще й досі мабуть десь лежить в його хатинці.

І тепер приїхавши в місто, Едик не міг відмовити собі в задоволенні навідатися на місце де колись побачив нереальне видіння. Хоч і погода в цей день видалась не надто хорошою, відчутно похолодало, дмухав неприємний вітерець й з захмуреного неба час від часу сипав дрібний мокрий сніг. Та чолов’яга на такі незручності не зважав. Купивши у найближчі кав’ярні пластиковий стаканчик з гарячою кавою він неспішно прогулювався площею наче в очікуванні чогось особливого.

Однак, це незвичне, долею було йому все ж судилось. Вже ковтаючи останки захололої кави Едик в якусь мить знову побачив своє підліткове ведіння. Тільки чи це було лиш ведіння? Лицар на бойовому коні виглядав вельми реалістично. І чого ніхто крім нього не зауважували баранці гарячого подиху коня й пронизливий погляд його величавого вершника? Марево чи може своєрідне посилання від старого короля.

Він так і не прийшов до тями, а марево тепер вже не залишилося непорушним. Після кількох кліпань очей Едика, вершник в лицарських обладунках повільно попрямував в його сторону. Складалося враження що стародавній король хотів спершу намилуватися містом яке колись заснував для свого сина, а вже потім начеб то щось донести до нього, простого сільського маляра Едика Чекіста.

Наблизившись до чоловіка майже впритул Данило ледь нахилився і соковитим басом промовив:

– Знайди її і оберігай. Вона твоя доля.

Едик хотів перепитати кого король мав на увазі проте не встиг. Пронизливо дзенькнув телефон на мить відволікши його увагу. І цієї дещиці часу вистачило щоб лицар на коні безслідно щез наче його ніколи тут і не було. Крякнувши від роздратування чоловік витяг з кишені мобільника. Сумнівів в тому хто дзвонить у Едика не було. Єдиний хто знав його номер був невгамовний приятель Тарас.

– Алло! – не надто привітно кинув в трубку чоловік.

– Привіт друзяко, – почулося у відповідь. – Я вже вдома. Добрався нормально, вже навіть встиг отримати прочухана.

І через секундну затримку вже зовсім іншим тоном Тарас додав:

– Тут така справа. Після нашого від’їзду в село навідувалася твоя Русалка. Тебе розшукувала. Залишила моїй свій телефон. Якщо хочеш можу тобі його продиктувати.

Звісно Едик цього хотів…