20

Викупавшись вдоволені Христина з Едиком розляглися на березі. Спершу мовчали любуючись зоряним небом. Потім жінка раптом поцікавилася:

– А чому ти один?

– Ти про що? – розгубився чоловік.

– Ну де твоя сім’я й родина? – не вгамовувалася русалка.

– Батька свого я практично не пам’ятаю. Він покинув нас коли мені було п’ять рочків. Мама померла одразу після того як закінчивши школу подався навчатися в училище. Більше близьких родичів у мене тут не має.

– А як же дружина і діти?

– Не склалося – сумно зітхнув після невеличкої паузи Едик – В юності було кілька  дівчат котрі мені подобалися, однак я їх зовсім не цікавив. А тепер без кола й двора, з неблагополучної сім’ї, та ще й з такою репутацією кому я потрібен. Та й за ці роки звик уже жити один. Ніхто мені не дошкуляє і я нікому поганого не роблю.

– Я тобі подобаюся? – швидко змінила тему розмови Христина?

– Так, дуже.

– Тоді поцілуй мене.

Едик спантеличено замовк, а Христина вже сама потяглася до нього. Бажання близькості у неї зародилося вже давно. Мабуть в ту саму мить коли вона вперше побачила чоловіка сьогодні. Русалка довго боролася з цим гріховним покликом, та здолати жагу пристрасті виявилося неможливим. Зародившись десь в глибині жіночого єства вона розгорялося зі все більшою силою і вже охопила все її тіло, всі думки й емоції.

І вже не тямлячись від збудження вона міцно притулилась до нього всім своїм тремтливим тілом, ніжно обійняла і в перерві між палкими поцілунками млосним голосом гарячково шептала чоловікові:

– Цілуй мене… обіймай… пести… торкайся… кохай і не відпускай…

І він зробив все що вона попрохала…