13

…Едик Чекіст прокинувся з дивним передчуттям того що сьогодні у нього має статися щось особливе. Раніше з ним таке вже неодноразово траплялося. Правда раніше інтуїція зазвичай підказувала чоловікові лиш про те що його чергова п’янка мабуть закінчиться хорошим мордобоєм. І ранок наступного дня він зустріне з пом’ятими боками, роз’юшеним носом й синяками під очима. Однак сьогодні ніякої п’янки начебто не планувалося, та й передчуття було якесь не зовсім звичне.

Не розплющуючи очі чоловік солодко потягнувся і відразу відчув як щось холодне та вологе доторкнулося до його щоки. Ася – відразу здогадався Едик. Це маленьке кошеня-приблуду він випадково знайшов понад місяць тому неподалік своєї садиби. Сірий пухнастий клубочок перелякано зіщулився серед бур’янів і жалібно м’явкав. Чоловік підібрав беззахисну тваринку і з тих пір киця живе в його халупі. Частенько вночі влаштовується поряд і своїм ніжним муркотінням заколисує Едика. На світанку будить своїм вологим холодним носиком, як оце сьогодні.

Вставати чоловікові не хотілося, та з власного досвіду знав, що ця мала пустунка й розбишака вже не дасть йому спокійно полежати хоч трішки. Доволі швидко киці набридне просто тертися носиком об його щоку і вона безжально випустить свої гострі кігтики. Бути знову подряпаним Едику зовсім не хотілося, тож приречено зітхнувши він піднявся зі своєї постелі.

А дальше події розгорталися за нещодавно заведеною традицією, яка вельми подобалася чоловікові. Разом з кицькою він виходив на подвір’я. Набирав з криниці відерко води і обливав. Це відразу розганяло залишки сну, неабияк бадьорило тіло й частенько отямувало від чергового сп’яніння. Кошеня при цьому влаштовувалося збоку і старанно облизувало своє пухнасте тільце.

Потім вони обоє прямували на невеличкий город Едика. Поки сільський маляр насвистуючи улюблену пісеньку, рвав пучки свіжої цибульки, кілька ледь достиглих огірочків, помідорчиків і редиски для салату «мізерія» киця зазвичай простувала за ним невдоволено стрясаючи з лапок крапинки роси. Вона сердито морщила носик чекаючи заслуженого сніданку.

Однак традиція є традицією і вгамувавши свій норов Ася вела Едика з городу додому. Вона то ж знала де за замкненими дверима холодильника чекає на неї холодне молоко. А Едик ще завчасно запозичив в баби Михайлини пляшечку вчорашнього коров’ячого напою. І поки він смажив собі звичайний омлет та кришив овочі на салат, киця терпляче очікувала того що трапиться надалі, дещо філософське споглядала в його сторону, й ні на мить не припиняючи свій ранковий моціон, продовжуючи язичком пухнасте умивання.

Зробивши декілька канапок і зготувавши собі філіжанку гарячої кави Едик присідав на ослоні напроти вікна. Неспокійна киця зручно вмощувалася поряд з блюдечком наповненим молоком. На той час літнє сонечко вже почало неспішно вилазити із-за обрію. День насправді видавався трохи незвичним, непередбачуваним і навіть можливо особливим. Проте про що натякало передчуття своїм бентежним муркотінням залишалося для нього все ж невідомим і навіть трохи лячним.

Поснідавши чоловік швидко збирався на роботу. Ось вже другий тиждень він працював у одного міського бізнесмена. Той вирішив збудувати неподалік села невеличкий готель для далекобійників. Едика за невеличку суму найняли для того щоб прикрасити стіни цього закладу різноманітними пейзажами і натюрмортами. Звісно про славнозвісну русалку зображену колись в сільському клубі й думати було не варто, та Едик тепер був радий будь якому заробітку.

Виходячи з халупи художник мимоволі кинув погляд на свою найкращу роботу. Портрет русалки висів у нього на найпочеснішому місці. Чоловік закінчив його на одному подиху вже наступного дня після від’їзду Христини. Малював забувши про все на світі. Творив не відчуваючи ні спраги ні голоду. Не випусках пензлі з рук до тих пір поки не виразив на папері всі свої враження, почуття і емоції, які запалила в його душі незвична поява цієї неординарної жінки.

Нащо він так поспішав Едик не знає й досі. Чи то прокинулося приспане алкоголем натхнення, яке прагнуло проявити себе в творчості. А може просто обіцянка Христини незабаром повернутися за портретом спонукала його до праці. Не знано чому та чоловік відразу повірив у цю обіцянку гості. І потім як останній бовдур чекав і вперто надіявся на ту мить коли знову зможе побачити свою русалку. Просто зустріне жінку, привітно їй всміхнеться й подарує своє творіння…