9

…Христина помилялася коли подумала, що їй знову доведеться займатися банальним приготуванням обіду. Нічого подібного. Едик як і більших затятих холостяків і сам був непоганим поваром. Ну може і не таким вмілим як показують на всіляких кулінарних телешоу, однак ради на кухні міг собі дати. І зварити рибну юшку для нього не складало ніяких труднощів.

Чолов’яга швидко розвів вогнище на подвір’ї, поставив на нього чималий казанок з водою, щедро накришив туди картопельки. Потім без поспіху старанно почистив наловлено вчора рибу. Робив все впевнено, зі знанням справи чим напевне викликав чималий подив у жінки, яка сиділа поряд. Одягнута в його футболку, яка ледь сягала її стегон, жінка тепер виглядала по-домашньому своєю.

За приготуванням юшки незчулися як познайомилися і розговорилися. Слово за слово і незабаром Едик знав все що трапилося напередодні з Христиною. Звісно він в душі співчував жінці в її сімейних негараздах і був надзвичайно радий що нагодився вчасно що б врятувати її вчора ввечері. А те що ця нещасна хотіла покінчити життя самогубством у чоловіка сумнівів не було, хоч про це у них мови не було.

Коли уха була вже майже готовою чоловік з жахом збагнув, що у нього не має спецій. Раніше він таким рідко переймався. Ну не має перцю чи лаврового листка, ну і біс з ними. Наваристу юшку можна з’їсти і без них, особливо коли є чвертка міцного самогону. Та тепер все було по іншому. Він чомусь прагнув вразити Русалку своїми поварськими вміннями і здібностями. Хотів щоб їй обов’язково сподобалась його нехитра страва.

Та не був би він Едиком Чекістом якби не був здатен швидко знаходити рішення з майже безнадійних ситуацій. Миттєво зметикувавши що робити він вже вдруге кинув жінці «Почекай хвильку» і пружком вискочив з подвір’я. До садиби його колишнього однокласника і давнього приятеля Василя було рукою подати. Ці кількасот метрів чолов’яга пролетів мов на крилах.

Вихором влетівши до хати друга Едик нетерпляче затарахкотів:

– Друзяко, не позичиш мені трохи спецій для рибної юшки?

«Друзяку» ніскільки не здивувало прохання старого товариша. Вони разом неодноразово ходили на рибалку і Василь прекрасно знав наскільки Едик обожнює уху. Тож чоловік без лишніх запитань поділився з приятелем всіма спеціями котрі у нього лиш були. Однак вже наступне прохання змусило його буквально очманіти від здивування.

– У тебе є якісь модні чоловічі парфуми? – невинно поцікавився Едик. – Можна мені трохи ними побризкатися?

Це вже було за межами розуміння Василя. Скільки він себе пам’ятав, його колишній однокласник нічого моднішого за звичайний одеколон не визнавав. Вважав це недостойним справжнього чоловіка. Навіть траплялося, що кепкував над ним і брав на кпини. А тут така кардинальна зміна переконань і уподобань.

– Тобі навіщо це? – запитав отетерілий Василь подаючи Едику свій особистий дезодорант з ароматом лаванди.

– Русалка до мене, – тільки й мовив сільський маляр прудко покидаючи його подвір’я.

Так Василь став другою людиною в селі котра дізналася що в Едика Чекіста завелася міфічна русалка. Звісно чоловік не сприйняв ці слова за правду. Та його неабияк стурбував психологічний стан друга. Перше що прийшло йому в ці хвилини на думку так це те що давній приятель допився до такого стану що у нього вже почалися алкогольні галюцинації…