8

…Христі насправді набридло позувати, остовпілим бовваном, для цього невизнаного сільського маляра-самоучки. Те що спершу задумувалася як маленька, підступна жіноча помста, якось затягнулося перетворюючись на нуднувато-одноманітне очікування. Нічого особливого, незважаючи на всі її відкриті натяки, так і не трапилося. А похмілля все ще не давало їй спокою, літня спека добавляла млявості і у жінки врешті-решт урвався терпець.

Пропозиція скупатися разом в річці прийшла якось сама собою. Чоловік не заперечував і вже за кілька хвилин вони радісно плескалися в теплій річковій воді мов маленькі каченята. Перед тим як увійти в освіжаючі хвилі жінка мимоволі відзначила, що її новий приятель зробив це не знімаючи своїх порепаних джинсових шортів. Не то там у нього не має спідньої білизни, не то він соромиться мене, подумалося в цю мить Христі. Вона й сама перед тим як плигнути в воду прикрила свої перса тонкими смужками власного мереживного бюстгальтера. Ну трохи стидно було ось так знову непристойно показатися ще раз серед місцевого селянства.

Після доволі тривалих водних процедур вони обоє вдоволені й розслаблені вибралися на зелений бережок і деякий час мовчки пестилися в промінцях сонця. Незнайомий чоловік хотів щось сказати, проте Христя спритно приклала пальчика до його вуст. Жінка не хотіла розмовляти. Їй подобалась ось така таємнича невідомість. Ніякої реальності, забути про всі клопоти і турботи, просто те що є і неважливо що буде дальше.

Однак реальність сама доволі скоро нагадала Христі про себе. Свіже повітря і тривале купання розбудило в жінки елементарне відчуття голоду. Під його впливом вона була змушена відкинути думки про подальше засмагання на березі річки. Піднявшись з гарячого піску русалка швидко попрямувала до халупи свого нового приятеля. Художник і собі схопившись на ноги віддано прослідував за нею.

На вже знайомому подвір’ї сільський маляр знову хотів був взятися за пензлі та фарби, однак Христина помахом руки зупинила його. Капризно наморщивши носик вона запропонувала:

– Час уже пізній, може пообідаємо. Я зголодніла мов вовк. У тебе є що перекусити.

Чолов’яга на якусь мить задумався, а потім ляснувши себе долонею по лобі швидко проторохтів:

– Та є. Я ж вчора карасиків наловив в річці. Можемо уху зварити.

Жінка іронічно хмикнула. Ще не що давно вона була для нього казковою русалкою, а тепер доведеться як завше займатись прозаїчним куховарством. Та голод не тітка й особливо вибирати в цій ситуації їй не доводилося. Лукаво підморгнувши художнику вона командним тоном промовила йому:

– Тягни все що у тебе є. Зараз щось придумаємо. І поки моє плаття ще не висохло принеси мені якусь свою одежину. Не ходити ж тут весь день голяка…