7

… Едик був на вершині неземного блаженства. День у нього складався на диво вдало. Це ж треба було йому так сьогодні казково пощастити. Не те що вперше в своєму житті зустрів справжню русалку, так вона ще й згодилася позувати йому для його картини. Така вдача давно вже не зазирала до чолов’яги. До нього взагалі рідко хто тепер навідувався, проте яке це мало зараз значення.

Озброївшись саморобнім мольбертом, пожовтілим від часу аркушем паперу, засохлими фарбами, пощипаними пензликами й куцими олівцями Едик з завзяттям взявся за роботу. Об’єкт його творчого натхнення був насправді неперевершеним. Такого гармонійного, звабливого й досконалого жіночого тіла йому досі ще не доводилося бачити. Про казкову чарівність обличчя, посмішки й погляду очей незнайомки вже й говорити було не варто. Доповнювало все це неймовірна аура тепла, доброти та ніжності, котра світлим серпантином розливалась навколо неї.

Кусаючи губи від нетерплячого хвилювання чоловік почав малювати русалку. Враз, банально підтвердилось, давнє твердження, що талант не так просто і пропити. Едик це яскраво тепер демонстрував. Незважаючи на сьогоднішнє похмілля він все ж залишався насправді хорошим художником. Феєричний образ незнайомки швидко лягав на папір чіткими і впевненими лініями. Пензель вміло закарбовував найвиразніші відтінки жіночого обличчя, тріпотіння вій і наморщеного носика. Дивовижно-непередбачуване поєднання скромного запасу фарб і власної наснаги дозволили додати до цієї картини ще й дрібку загадковості і казковості.

Єдине що заважало в ці хвилини сільському художнику – це страх того що він не встигне, що не зуміє вчасно закінчити свою роботу, що його новоявлена муза раптово зникне так само несподівано й загадково як і з’явилася в його житті. І під впливом таких побоювань, він, забувши про все, сповна, віддався своєму таланту абсолютно і надовго не звертаючи уваги на те, що творилося навколо нього в цей момент.

Нетерплячий жіночий вигук врешті-решт вирвав його з цього творчого забуття:

– Довго ще?!?

Едик ошелешено відірвався від мольберту, з зусиллям прийшов до тями, і вже тоді непевно перепитав:

– А що таке?

– Та набридло уже сидіти непорушно стільки часу. Та й сонечко припікає нестерпно. Може сходимо скупаємося?...