4

…Прохолодна колодязна вода стала цілющим бальзамом для Христини. Вона суттєво пригасила полум’я похмілля в тілі і спромоглася дещо просвітлити пам'ять. Так що ж вчора було? Ну вона спіймала власного чоловіка на подружній зраді зі своєю найкращою подругою. Потім був найближчий міський бар де вона напилася до майже повної безтями. Ну і як фінал фатальне рішення покінчити з усім і річка, тепла вода яка приємно пестила її тіло, грізна гроза зі сліпучими блискавицями і гучними громами над головою.

Ото і все що вдалося пригадати Христині. Дальше можна було тільки здогадуватися й робити припущення. Хоча варіантів розвитку подій у неї було небагато. Вочевидь, п’яна, вона піддалася волі вітру й хвиль та попливла за течією. Куди її занесло, поки що, невідомо. Як не потонула в такому безпорадному стані й потрапила сюди, так це гарантовано лише завдяки Господній Благодаті.

Мабуть ще якусь посильну участь в її порятунку взяв і цей невисокий, широкоплечий і замурзаний чоловічок, у якого волею долі опинилась тепер вона. Як він її назвав? Русалка. Смішно. Христину ще ніхто так не називав. Тим паче ніхто ніколи не пропонував зробити її портрет. Навіть законний чоловік з яким вона прожила стільки часу майже не говорив їй приємних комплементів.

Та біс з ним, з цим невірним чоловіком. Він уже себе продемонстрував у всій своїй зрадливій «красі». Хоч і новий знайомий повів себе достатньо дивно й непередбачувано. Варто їй було лиш запитати, де і як можна помитися, як він чкурнув з подвір’я наче прокажений. І чого б це? Вона хоч і після сп’яніння й нічної подорожі річкою все ж жіночка начебто ще нівроку. Міг би хоч просто хвилинку поспілкуватися, розказати конкретніше що і як було та прояснити деталі того яким чином вона врешті опинилася в його халабуді цього ранку…