Глава 13.2

Ніч була ясна і тепла. У світлі чарівного місяця темними примарами здавалися поруч зі стежкою кущі та дерева. Лунали крики якихось птахів, що кружляли над ялинами та дубами. Марко було страшно, але він розумів, що повинен спробувати врятувати нещасну дочку свого друга, який стільки добра приніс йому та Мар'яні. Якби не Іванко – спав би Марко вічно під вербами, а Мар'яна – була б полонянкою Змія проклятого. І для того, щоб зачарована дівчинка повернулася, треба всього-то – опівночі зірвати квітку папороті, тоді спаде закляття, і мала повернеться до батька, так пояснив Іванко

На небі з'явилися хмари, а крони дерев нависли над стежкою так щільно, що місяць ледь-ледь пробивався крізь переплетення гілок. Марко йшов повільно, іноді спотикаючись об камені та коріння дерев, які не було видно в темряві, що густішала все сильніше. Хлопець часто зупинявся, прислухаючись до лісових звуків. І раптом над його головою, розсікаючи тишу ночі, почувся зловісний крик сича. Марко здригнувся. Було моторошно. Навіть на мить завагався – чи не повернутися? А потім стало соромно за свій страх.

Це був той вовчий час, коли чаклуни й відьми можуть без перешкод перетворюватися на тварин і птахів, а чарівники-перевертні живуть своїм таємничим, повним усіляких чудес нічним життям. Купальська ніч сповнена чарівництва і магії, стародавнього чаклунства… розгулялись нечисті та відьми. Старі люди кажуть, що річки й озера наповнюються в цей час чистим золотом або сріблом, папороть розквітає вогненним кольором, підземні скарби виходять на поверхню землі й горять червоним вогнем, дерева і кущі починають ходити та розмовляти, а тварини й чудовиська темряви та підземного царства всіляко шкодять людям.

І нечисть намагається вкрити цю ніч ще більш таємничою темрявою, іноді краде місяць і зірки. Але сміливі люди розпалюють на відкритих полях, по берегах річок, на пагорбах і гірських вершинах багаття, і чарівна ніч осявається яскравим світлом купальських вогнів, чиє полум'я – як літнє сонечко, бореться з нечистими духами.

Всю ніч парубки й дівчата ведуть веселі танці навколо багаття, що розпалені за допомогою живого вогню, який добувають старі люди тертям деревини. Горяни в ошатному вбранні, з вишивками й стрічками оксамитовими, стрибають через багаття, взявшись за руки, котять з гір вогняне колесо, збирають цілющі трави. Адже роса, що випадає цієї ночі, має життєдайні сили й передає їх польовим квітам і полонинським травам. Люди вмиваються цією росою, щоб відігнати від себе злі немощі та недуги. І всім відомо, що трави можуть допомогти лише тоді, коли зірвані в Купальську ніч або на світанку, перш ніж висохне на них роса. Саме тому з давніх часів ніч на Купайлу вважається найкращим часом для того, щоб збирати цілющі трави й квіти, а чарівне зілля найбільше цінується мольфарами-чарівниками.

Марко зупинився на мить, подумки звертаючись за допомогою до свого оберега – підвіски у вигляді місяця. Її подарувала Мар'яна перед тим, як відпустити нареченого в потайний ліс. Відразу ніби сил стало більше, кров жвавіше затекла по венах.

Раптом Марко побачив, що на стежці хтось стоїть. Придивившись, зітхнув. Ніхто не приносить людям стільки клопоту і неприємностей, як син Чорнобога й Мори – злий і хитрий чорт. Довгий час він вже ходить між селами Карпат і всіляко шкодить.

З першого погляду він схожий на людину. Але тільки з першого. Невеликого зросту, худорлявий, дуже спритний. Все його тіло вкрите густою рудою шерстю. На великій голові стирчать маленькі ріжки. Замість носа – свиняче рило з рожевим п'ятачком на кінці. Чорт посміхнувся, і в темряві нічного лісу Марко побачив, як блиснули його гострі зуби. Маленькими червоними очима хитро дивився нечистий на парубка недобрим колючим поглядом, немов би кажучи – не пропущу! На руках чорта, на його ліктях, колінах і ногах були чіпкі кігті, а ззаду звивався змією довгий хвіст. Марко знав від старих, що чорт вміє швидко пересуватися по повітрю, перетворюватися на людей, звірів і птахів. Багато чого чув він про нечистого, але хто ж думав, що на одній стежці зустрітися доведеться.

Нечистий посміхнувся, підійшовши ближче, і мовчки простягнув Марку чарку з чортовим пойлом. Парубок же весь цей час намагався згадати, як позбутися нечистого. Але розумів, що буде важко.

– Якщо не будеш зі мною пити, то заберу тебе в пекло, де мій брат господарює. Будеш вічно смажитися на сковороді або варитися в чані. І ніхто тобі не допоможе! – засміявся чорт, підійшовши ближче.

Раптом немов самі боги вирішили допомогти Марку. Посеред чистого неба, на якому замигали літні зорі, спалахнула блискавка і вдарила прямо в нечистого, який дико закричав і зник. Але замість нього на стежку полізли невідомі Марку створіння – волохаті, дрібні, з кігтями та іклами. Ледве встиг він обвести себе колом, насипавши на землю обережних трав, та крикнути при цьому: «Чур, моє місце святе!»

Пошипіли нечисті, розлючені тим, що людина їм не дістанеться, та й зникли з Маркової дороги в безсилому розпачі. Деякий час сидів парубок в колі з трав, тремтячи від страху, невидимий для злих духів, розуміючи, що часу залишається все менше, і надії знайти чарівну квітку папороті тануть з кожною хвилиною. Потрібно йти в гущавину, іншого шляху в нього немає.

Але ось немов сонячне світло засяяло посеред дерев, відірвавши парубка від тяжких думок, і Марко стрімко кинувся в той бік, сподіваючись, що в цьому чарівному вогні може рости дивовижна квітка. Але, вийшовши з-за коренастого дерева, йому перегородили шлях кілька духів, над якими чорною хмарою кружляла зграя ворон. Це був дідусь Скарбник, старий і бородатий, що стереже скарби та коштовності, і його помічники, дрібні істоти з палаючими в темряві очима. Ці завжди разом, Чугайстер попереджав про них Марка, говорив, що стикався з ними в ті часи, коли сам ще був людиною і намагався врятувати свою дочку. Одного з духів прозвали Лаюном за те, що він при першому ж кроці до квітки обертається на лютого пса і може розірвати людину на шматки, а другого, що оберігає скарби у вигляді сороки, – Лоскотуном.