Глава 13.1

ГЛАВА 14

Серед високих карпатських гір і густих ялинових лісів, на затишній галявині, оточеній старими ялинами, біля яскравого багаття сиділи мандрівники, чекаючи на м'ясо. Дим від багаття здіймався, здавалося, до самого неба – густий і білий, як туман, він іноді опускався до землі й стелився між стовбурами дерев, оплітаючи їх примарними зміями.

Марко готував бограч – гуляш, на відкритому багатті в казанку, що знайшли в занедбаній лісовій хатинці. Шкода, що м'яса у них виявилося замало, полювання погано вдалося – мабуть, звірі відчували чари русалчини, стороною обходили цю частину лісу. Але все одно страва мала вийти дуже смачною – м'ясо з м'яким присмаком диму пахло корінням і травами. Мар'яна кинула до гуляшу кульбабу, листя кропиви та м'яти, квіти вербени і ялівцю, який вчила додавати в м'ясо її тітка, коли ще була жива й піклувалася про сиріт.

– Є у мене для вас подарунок, який вартий вашої великої і вірної любові, – сказав Іванко своїм друзям.

Поруч шелестіли гілки чарівного лісу, куди збирався піти Чугайстер після прощання з ними. З неба таємниче посміхалися срібні зірки, запашно пахли купальні трави і квіти. Це була чарівна, магічна ніч, коли зникає межа між реальністю і казкою, ніч, коли привиди потойбічного світу ходять серед людей. Це була ніч, коли по всіх долинах горять високі багаття, через які стрибають люди, щоб бути здоровими й щасливими, ніч, коли розквітає червоним кольором квітка папороті, яка колись була маленькою донечкою Іванка. Цієї ночі він завжди тужив за нею, марно сподіваючись побачити ще хоч раз. Але зараз радість за Мар'яну з Марко трохи розвіяла його смуток.

– Цей перстень, – тихо продовжив Іванко, дістаючи з мішечка на поясі коштовність, – належить дочці морського царя, вона спостерігала за вашими подорожами в чарівне дзеркальце, хоча її палац знаходиться дуже далеко звідси. І вона дуже зраділа, що ваша любов витримала всі перешкоди, і ви зустрілися. А це її подарунок вам, вона віддала мені перстень ще на початку наших мандрів, суворо наказавши передати вам, якщо ви витримаєте всі випробування.

Лісовий панич простягнув перстень Марку, щоб той надів його на палець своєї нареченої.

– Передай царівні, що ми високо цінуємо її турботу і вдячні, – сказав Марко.

– Дочка морського царя завжди співчуває закоханим, – відповів той, – тому що і сама колись боролася за своє кохання. Розповісти вам її історію?

– Звичайно, розкажи, – кивнула Мар'яна, милуючись синім каменем на персні.

– Жив колись один хлопець на світі, – почав свою розповідь Іванко, мрійливо дивлячись на вогонь, – він був дуже гарний, але бідний. Його батьки померли, а від матері йому залишився тільки дорогоцінний перстень. Це було його єдине багатство. Хлопець був звіроловом, і одного разу, пішовши на полювання, заблукав у горах. Він підійшов до великого водоспаду і побачив на березі величезну смарагдову чашу. А всередині цієї чаші сиділа красива дівчина з довгим зеленим волоссям і співала пісню. Хлопець покохав її з першого погляду і відразу зрозумів, що жити без неї не зможе. Він покликав її, і в ту мить вона зникла. Але він щодня приходив на це місце, сподіваючись знову зустріти красуню. Одного разу йому пощастило – вона сиділа біля чаші й розчісувала золотим гребінцем своє красиве волосся. Парубок покликав її, але вона злякано стрибнула в чашу і зникла у воді, немов розчинилася в ній. А він зрозумів, що це була дочка морського царя, і, звичайно, він їй не пара, бо бідний і занадто простий. У відчаї він зняв з руки перстень і кинув його в чашу зі словами: «Це найцінніше, що у мене є, і я дарую його тобі!» Підводний цар був зворушений і, з'явившись перед хлопцем, вдарив тризубом по воді, вода стала золотою, а на іншому боці чаші з'явилася його дочка. Вона теж давно кохала цього парубка, але не зізнавалася нікому. Через деякий час вони одружилися і живуть вже багато-багато років у підводному царстві щасливо і багато...

– Я чула цю історію! – вигукнула Мар'яна. – У нашому селі вірять, що той, хто знайде цю чашу і тричі пірне туди з головою, обов'язково знайде своє кохання, а якщо вже когось кохає, то кохатиме вічно!

– Саме так, – посміхнувся Іванко і почав збиратися, йому пора було залишати світ людей, на нього чекав примарний потойбічний ліс.

– Рано нам прощатися, – раптом дуже тихо промовила Мар'яна. Хлопці здивовано поглянули на неї.

– Ми врятували Марко від русалки, тебе від Перелесника, вам треба повертатися додому, там ваше місце, серед людей, – похитав головою Чугайстер, – давно вже вас чекають твої брати. А мій шлях в інший світ. Назавжди залишуся я тут, нічого вже не виправити.

– Так, ми не можемо це виправити, – погодилася Мар'яна, – але врятувати твою дочку мусимо. Не можу забути, що ти розповідав про закляття та її нещасну долю.

– Може, і мені розповісте? – запитав Марко у друга, розклавши багаття і повернувшись обличчям до лісу.

– Сьогодні незвичайна ніч, – задумливо сказав Іванко і сів поруч з Марко, – від діда-прадіда ведуть казки про цей чарівний час, і тільки в таку ніч можна врятувати Папороть, мою зачаровану донечку, але це дуже небезпечно. А я не хочу, щоб ти ризикував життям, адже можеш і не повернутися цієї ночі до своєї нареченої, якщо відправишся в гущавину чаклунську. Скільки парубків залишилося в опівнічному світі мертвих, так і не зірвавши квітки!

– Марко зможе! – вигукнула Мар'яна і благально подивилася на нареченого. – Допоможи Іванко, врятуй його доньку!