Глава 11.2

Через кілька днів, втомлена, змучена й голодна, блукала Мар'яна по схилу якоїсь гори, і здавалося їй, що марно вона сподівається відшукати Чугайстра, Іванка-панича. Але зупинитися на півдорозі вона не могла. І повернутися додому – теж. Яке життя чекає на неї без Марко? Нехай навіть вона змогла впоратися з чаклунством Вогняного Змія, нехай втекла від нього, а все ж хто знає – чи не згадає про неї Літавець, чи не кинеться слідом одного дня? Хто тоді врятує її від згубного кохання, хто захистить?.. А якщо повернеться вона без Марко, зганьблена, нікому не потрібна, то як людям в очі дивитися, всім, хто знає – вона винна в тому, що пішов у гори її наречений, і тільки її провина в тому, що зник він, згинув у чаклунських туманах, у хащах проклятих зачарованих, де мавки бродять та парубків зачаровують своїми піснями та танцями. Як дивитися в очі братам? Матері нареченого, яка певно вже прокляла Мар’яну!..

Намагаючись не думати про голод, який ледь змогла вгамувати знайденими цього ранку ягодами чорниці, дівчина просила гори й ліс допомогти їй у пошуках. Всіх світлих духів Карпат благала про те, щоб всі, хто допомагає добрим людям, хто з гущавини мисливців і лісорубів виводить, а з гір – пастухів, почули її… Всіх, хто обдаровує чарами чарівних чаклунів-мольфарів...

По дорозі в гору Мар'яні нарешті зустрілася стара дерев'яна хатина, вросла в землю по самі вікна, – тимчасове житло якогось пастуха або лісоруба. Зі стежки хатинки не було видно, і мандрівниця знайшла її зовсім випадково, коли заглибилася в хащі в пошуках ягід. Ледь зійшла зі стежки, як хатинка, що заросла лободою та папороттю, глянула на неї підкошеним віконцем – було видно, зараз тут порожньо.

Дерев'яний зруб потопав у зелені, що оточувала його, обережно Мар'яна зайшла всередину, відчинивши скрипучі важкі двері. На стінах лежали крокви, а на них – дах з драниць. Димоходу не було, тільки два отвори під дахом для виходу диму. У передній частині хатки сушився будз – овечий сир, і зголодніла дівчина дуже цьому зраділа, адже майже нічого не їла останні два дні.

На лавочці вона з подивом побачила старого домовика, він радісно дивився на Мар'яну, мовчазний та сухорлявий, розміром з кошеня. Сивий, зморшкуватий, він був схожий на одного мисливця, який жив у гуцульському селі, втім, хто знає, може, і сюди на полювання ходив той старий, тому й дух цієї халупи був його подобою. Вказавши широким жестом на кут, де висіли сухі трави, з яких можна було заварити чай, домовик зник, а Мар'яна почала оглядатися.

Під бічними стінами приміщення, де вівчарі розпалюють вогнище, – стояли широкі лави, над ними були полиці, і на них залишилися господарські дрібниці та посуд. На всьому в хатинці цій лежав пил, панувало запустіння. Було видно, що хатинку давно покинули, але залишили хмиз для багаття і їжу для випадкового гостя. На стінах нічого не висіло, пастухи та мисливці, ймовірно, все потрібне забрали з собою. Хлів для овець поруч з колибою теж стояв занедбаний, напівзруйнований і зарослий травою.

Ніколи Мар'яна не думала, що так зрадіє житлу, нехай і порожньому, покинутому. Тільки тепер зрозуміла, як втомилася ц своїх мандрах. Але відступати й повертатися ні з чим вона не збиралася, попри те, що Перелесник їй більше не був страшний. Марко в біді, з ним сталося щось погане – ось що підказувало Мар'яні любляче серце.

Одного не могла зрозуміти гуцулка, оглядаючи хату, – чому зруб знаходився в лісі, так далеко від найближчої долини. Хоча іноді колиби й розташовувалися на узліссі, але не в такому глухому куті... Дивно, що дух будинку не пішов, все ще живе тут, нехай і в повній самоті... Важко йому без господаря.

Але Мар'яна вирішила нічому не дивуватися – хто знає, раптом доріжку до цієї колиби підказали їй добрі духи, яких вона благала про допомогу, – тож повечеряла сиром з ягодами й зварила в горщику запашний чай з полонинських трав, які були в хаті, та тих, що сама зібрала по дорозі. Зі спокійним серцем сіла пити ароматний відвар на невеликому ґанку, не забувши біля вогнища залишити частування для домовика. З того часу, як втекла з печери Літавця, дівчина перестала боятися лісових духів і хижих звірів. Чомусь була впевнена, що все з нею буде добре, захистять її світлі сили Карпат.

Швидко сутеніло. Черговий самотній важкий день залишився позаду. Мар'яна пила відвар і дивилася на безкрає нічне небо, усипане зірками. Хотілося побачити зірку, що падає, щоб загадати заповітне бажання.