Глава 10.1

ГЛАВА 10

Шелестіло й пінилося зелене море шовкових трав, стирчали з нього острівцями стебла низьких верб і зелені кущики плуталися під ногами, спалахуючи білосніжними зірочками квітів, зарості високого червоного і синього вересу хмарами здіймалися над зеленим маревом, по якому повзли туманні змії. Дорога до Марко була важкою, але далекі гори кликали до себе, даруючи надію на швидку зустріч.

За допомогою заклинання Мар'яна подолала озеро й кинулася під крони величезних старих дерев, що вкривали схили гір, щоб якнайшвидше сховатися з відкритого лугу – раптом раніше часу прокинеться Літавець і захоче вбити її за непослух?..

Ліс, по якому Мар'яна тікала від нечистого, раз у раз розривали величезні галявини з пагорбками, посипаними шавлією і чебрецем, диким бузковим лілейником, що вже готувався розквітнути. Підлісок з чагарнику — глоду, шипшини, колючого терну й горіха, ускладнював шлях, раз у раз намагаючись гострими шипами схопити, подерти спідницю Мар'яни або довгі рукави її сорочки... Під навісом пишних крон розкинувся густий і строкатий килим трав, стали траплятися біла вітряниця і кущики синіх фіалок, миготіли на гілках дерев вевірки, з надзвичайною спритністю стрибаючи з дерева на дерево.

І скоро сили покинули Мар'яну, занадто важким і довгим видався цей день. Знаючи, що небезпечно влаштовувати ночівлю біля прогнилих пнів, дерев з дуплами або біля входу в нору, адже літні ночі загрожують зустрічами з гадюками, дівчина намагалася до темряви знайти зручне місце. І коли неподалік почувся плескіт гірського потоку, Мар'яна з радістю кинулася до нього. Струмок витікав з кришталево чистого джерела, оточеного шипшиною й різнотрав'ям. Вода виявилася чистою й приємною на смак. Не розпалюючи багаття, втікачка без сил опустилася на високу густу траву й тут же заснула. Напевно, добрі духи Карпат берегли її сон, бо ніч минула тихо та спокійно, ніхто не турбував втомлену дівчину.

Вранці продовжила свій шлях у невідомість Мар'яна, перекусивши прихопленими з печери Літавця коржиками й зібраними біля джерела ягодами. Рада-радісінька, що можна тепер не боятися Перелесника, відчуваючи себе вільною, немов пташка.

Високі скелі й глибокі ущелини, дрімучі ліси з гордими ялинами, ялицями та кедрами проводжали її тишею і спокоєм. Зачаровували своїми піснями бурхливі потоки, зі сріблястим передзвоном несучи свої води з високих гір в долини. Серед лісів розпускалися яскраві квіти, дурманячи запашними ароматами.

Коли сонце стояло високо в небі, Мар'яна, втомившись від швидкої ходьби, сіла над прірвою біля срібних струменів водоспаду, що падали з високої скелі прозорими стрічками, прохолодними й грайливими, немов примарні змійки. І так само падали вниз на камені її яскраві, не згасні від подиху часу квіти-спогади, обсипалися пелюстки їх гіркими сльозами. Довго чи ні сиділа біля водоспаду дівчина, а все ж дорога далі йде, треба шукати нареченого або його друга, лісового панича. Швидко підвівшись, почала Мар'яна спускатися з гори.

Побачивши серед смарагдових трав терлич-траву – квітку, яка захищала Мар'яну весь цей час, поки не відібрала чар-зілля підступна зла Мора, – Мар'яна завмерла, радіючи своїй знахідці. І тут же кинулася рвати чарівну квітку, найгарнішу з усіх полонинських трав. Та й злого духа Вогню дівчина все ще трохи побоювалася – хто знає, раптом він прокинеться й згадає про неї, раптом зілля виявиться слабким? І знову кинеться він слідом за втікачкою?

І тихо-тихо, щоб не порушити тишу чарівного лісу, Мар'яна заспівала:

– Ой хто тирличем жовтеньким

Буде личко мити,

Той і буде найфайнішим

У цілому світі,

А хто випив того зілля,

Що із Чорногори,

Він забуде долю хижу,

Відьом злих докори…

Плеще, грає з вітром різнотрав'я, танцюють високі стеблинки рослин і яскравих квітів. Жовтими вогниками горять купальниці, тремтять на вітрі ніжні блідо-лілові китиці котячої трави, привітно кивають Мар'яні блакитні дзвіночки. Здалеку вершини гір здаються гладкими, рівними, але це суворе царство. Це царство притиснутих вітром до землі низьких чагарників і трав, моху та лишайників. Царство проклятої злої Мори та її посіпак – хижих Мавок, що примарними тінями кружляють навколо кістлявої морової пані... Не хотіла б Мар'яна знову зустрітися з ними.

Сподіваючись тільки на краще, вона йшла по узліссі, залишаючи позаду ялиновий ліс і високу гору, за якою була печера Перелесника. Соковиті луки й полонинські простори вабили її надією зустріти людей, адже закінчувалася їжа, та й відпочити хотілося від тривог і нещасть.