Глава 8.4

Бринза та хліб, куліш з м'ясом, якими пригощав старий мольфар, виявилися неймовірно смачними, ніби й не їла ніколи Мар'яна нічого подібного в своєму житті. А трав'яний чай хоч і виявився трохи гіркуватим, але мав ледь відчутний запах меду, чудово зігрівав тіло й заспокоював душу. Тепло розлилося по тілу Мар'яни і вперше за останній час – з того часу, як пішов Марко за проклятим віночком, – вона відчула, що туга покинула її втомлене серце. І навіть здалося, що шлях її буде легким і простим, що дуже швидко вона знайде свого коханого, і вони повернуться разом у рідне село. Очі почали злипатися, дуже захотілося спати, мари примарні за віконцем білими тінями стояли, пісні свої колискові тихо наспівували, морок та сни навівали – не боялася сновид Мар'яна, знала, що в хатинці чарівника гірського ніхто не чіпає її, і сон її буде солодким і спокійним.

– Відпочивай, дівчинко, відпочивай, – тихо прошепотів мольфар, відставляючи відвар і настеляючи для Мар'яни лежанку біля печі. – Не скоро ще доведеться тобі спати спокійно, тільки скелясті відроги будуть твоїми стінами, тільки небо – дахом, а шовкова трава – ліжком, тумани та дим лісової ватри – ковдрою…

І мари затягнули нову пісню – і чулися в ній звуки трембіти, переливи чарівної сопілки, і шелест диких трав, і плескіт кришталевого струмка, і шепіт річкових хвиль, і відлуння каменепаду в горах... І чулися тужливі наспіви русалок, що ведуть колесо навколо Марка, поки він спить дивним зачарованим сном, від якого тільки кохана й зможе його пробудити...

І спала спокійним сном Мар'яна, і бачила вона в своїх мріях зелену долину, зігріту бурштиновими променями весняного сонця... І шелестіли над синім озером верби величезні та криві з кинджально-гострим листям, і сміялася дівчина, кружляючи в танці з довговолосими русалками в білих сорочках без вишивки. І співала з ними, і плела вінки з волошок, ромашок і магічного зілля, рути чарівної, і пускали русалки та Мар'яна потім їх по воді, і не тонув вінок дівчини. Плив до самої казкової країни, куди птахи восени відлітають. І горіла вогнем червоним квітка рути, і манила увійти в воду синю та прозору, поплисти за нею вдалечінь, забути про всі тривоги й печалі... Але в цьому сні раптом зупинилася на березі Мар'яна, не дозволила воді русалчиного озера торкнутися своїх ніг, відскочила з криком переляканим і, не слухаючи зміїне шипіння русалок, що тягнули до неї криві пальці з гострими кігтями, кинулася вбік. Побігла до пагорба з м'якою смарагдовою травою й червоними маками. Туди, де сиділа біля молодого чорнявого хлопця дівчина з зеленими очима й блідим лицем мертвячки. Дивилася вона на Мар'яну так, ніби хотіла вбити, втопити в своєму озері – але нічого не могла зробити. Не було у нехрещеної дівки влади над людиною з плоті й крові. Над людиною, яка не піддалася чаклунському зачаруванню. І довелося русалці йти в озеро, щоб оплакувати там своє нещасне кохання... Знайшла Мар'яна уві сні свого Марка, знати, і наяву знайде!..

І вранці, ледь зійшло сонечко, прокинулася Мар'яна в лісовій хатинці старого чаклуна. Побачивши, що сама в будинку, швидко одяглася, вмилася й вийшла на двір. На зваленому дереві, біля колодязя, сидів мольфар і щось тримав у руках.

У цей час старий підніс дримбу до вуст, і в лісовій тиші полилися ніжні чарівні звуки, в яких чулися Мар'яні й передзвін зірок над вершинами Карпат, і гуркіт гірських річок, і перестук закоханих сердець. І ще довго лунали між скель чарівні звуки, що беруть свій початок у сивих роках, у серцях предків.

Грав віщий старий, що мав дар пророцтва, бачив долі людські. Грав для змученого серця Мар'яни, зцілюючи його. Знав мольфар, що історія її та Марка закінчиться добре, але лише за однієї умови – якщо витримають обидва геть всі біди на своєму шляху, якщо всі спокуси й мрії зможуть розвіяти, якщо віритимуть у силу свого кохання, якщо пам'ятатимуть одне одного.

Аромати гірських трав і звуки дримби наповнили душу Мар'яни радістю, легкістю, і дівчина зрозуміла, що страх перед Літавцем більше не турбує її так сильно, як раніше.

Повернувся мольфар до неї та сказав:

– Я зібрав тобі сумку в дорогу, йди на схід, шукай Чугайстра, лісового панича, який допоміг твоєму Марко дістати проклятий вінок, що ти забажала. Він допоможе тобі. Він знає, де шукати Марко. А Перелесника не бійся, але його тільки чарами можна перемогти. Потрібно знати секрет чар-зілля одного й напоїти ним змія, тоді його любов пройде, і він забуде про тебе назавжди. Тільки так можна позбутися цього нечистого.

І розповів чарівник, які трави треба зібрати для того, щоб приготувати зілля, як треба сушити їх, коли збирати. Виходило, що через місяць-другий вони дозріють.

– Тільки громовий камінь не загуби, він тебе захистить у біді, сили й мужність подарує на твоєму шляху, – попередив мольфар дівчину, яка уважно слухала всі його поради.

– Може, завдяки цьому каменю, чарівне зілля ще більше сили отримає? – зачаровано запитала Мар'яна, тримаючи на долоні чорний громовик. – Адже нечисті сили не зможуть з ним впоратися, навіть доторкнутися до каменю їм не можна. Це моя надія!

Засяяли очі старого чаклуна, він зрозумів, що перед ним сидить не звичайна дівчина, адже він тільки збирався розповісти їй про властивості свого подарунка. А вона й сама зрозуміла.

– Ти не проста людина, красуне, не проста, – прошепотів він, відвернувшись від Мар'яни, щоб вона не побачила його здивоване обличчя. А раз дівчина розбирається в травах і чарах – значить, є надія, що закохані повернуться живими й здоровими з мандрів.