Глава 8.1

ГЛАВА 8

Нещасна наречена не вірила своїй недолі – нехай і знала, що зовсім скоро з'явиться за нею дух вогню і забере у своє царство... Не могла вона змиритися з тим, що доведеться підкоритися і стати дружиною нечистому. І ось одним сонячним ясним днем, наприкінці весни, коли до русальних свят залишилося зовсім небагато часу, вирішила Мар'яна – не дістанеться вона живою Перелеснику! Краще в горах загинути в пошуках коханого, ніж з немилим життя провести!

Спочатку дівчина хотіла смерть собі заподіяти – навіть скелю пригледіла, з якої скинутися задумала… але так і не наважилася. Довго стояла вона над безоднею, дивлячись на гострі камені в ущелині, оповиті туманними клаптями, довго слухала пісні вітру та відлуння в горах... Довго сльози ковтала та з життям прощалася... а не змогла зробити крок у прірву.

Раптом злякалася Мар'яна, що після смерті опиниться на Чорногорі – там, як кажуть, є величезний камінь, а в камені – озеро, крижане, холодне... і самогубці вічність там лід топчуть, б'ють його в крихту, потім збирають у мішки й чортам віддають, разом з якими потім сідлають хмари й сиплють град на землю... А ще можна русалкою назавжди залишитися, проклятою нявкою. Блукати примарою й не знати спокою... Не захотіла собі такої долі Мар'яна, до того ж невідомо, де її Марко, раптом він у біді – і нікому йому допомогти?.. Якщо і її не стане – хто допоможе коханому до людей повернутися?..

І ось настало велике свято для гуцулів – проводи пастухів на гірські пасовища – полонини. Прийшла і Мар'яна з братами, сусідами та подругами, хоч і не до веселощів їй було. Під пісні дівчат головний пастух запалив вогонь – багаття чаклунське, а молоді помічники його почали завзято танцювати аркан, тримаючи в руках маленькі сокирки.

Життя пастухів на полонині немислиме без дерев'яних барабанів, тріскотунів, бубонців різних, люблять в цих краях кувиці і сопілки, джурунькалки і свистунці, свистульки-окарини... Але найважливішими для горян були сигнальні труби – трембіти. Виготовляли їх з ялини – спочатку вирубували заготівлю, розколювали на дві частини і кожну вирізали у вигляді жолоба. Змащували овечим жиром, склеювали смолою і обмотували корою берези.

І ще один улюблений інструмент здавна був у цих краях – дримба. На ній грали як дорослі, так і діти. До інструменту кріпилася сталева пластинка, що переходила в загнутий тонкий язичок. Тримаючи однією рукою основу дримби і обхопивши губами витягнуті кінці та притискаючи їх до зубів, музикант вказівним пальцем іншої руки бив по язичку – і над долиною плила красива і ніжна мелодія.

Відіграли на трубах, виконали ритуальний танець, і жваві бубни, цитри, цимбали та скрипки дзвінко і радісно покликали всіх у веселий танок. А гуцульський танець не знає слів, і кажуть, що навчили людей так завзято танцювати богатирі, коли спустилися з гір.

Пастухи пригощали всіх бринзою, і особливо до смаку селянам була солодка вурда, яку робили з молока, що залишилося в казанах після приготування сирів.

Тільки Мар'яна в стороні блукала, не пила, не їла, не танцювала, пісень не співала. Немов примарна тінь, заручена з вітром. Шепотілися її подружки, шкодуючи дівчину, раз у раз намагалися в коло своє покликати, пригостити чимось, але Мар'яна лише мовчала, сумно дивлячись на гори, незабаром від неї й відстали.

А в кінці свята дівчата співали тужливі пісні, адже багато хто з них проводжав на далекі пасовища на все літо хто нареченого, хто – чоловіка, хто – батька або брата. До того ж всі знали, що життя у пастухів буде важким. Не тільки досвід міг їм допомогти, але ще – сила і відвага. Небезпечна була природа Карпат, на стада часто нападали хижаки... Та й у горах навіть влітку бувало холодно, майже кожен день міг йти дощ, іноді й сніг падав. А працювали на випасах пастухи з ранку до пізньої ночі. Товаришами їх тепер будуть тільки бринза, трембіта й ватра, лісове багаття... Так само як у Марка було, коли він пішов за віночком русалчиним минулої осені.

Згадавши про нареченого, гірко заплакала Мар'яна і вітром помчала додому, хоча в село ще ніхто не повертався – проводи на пасовище тривали. Але дівчині було навіть краще, що ніхто не йде з нею, бо вона задумала недобре.

І треба було поспішати, бо час виходу зі стадами наближався. Про це говорили звуки рогу і трембіти. Вже були готові пастухи виводити на випас худобу – маржинку, як ще називали її гуцули… А значить, поспішати Мар’яні потрібно.