Глава 5.1

ГЛАВА 5

А в селі, де жила Мар'яна, тим часом сталося таке, що якби про це дізнався Марко, то кинув би пошуки примарного віночка в ту ж мить, вітром швидким примчав би до своєї нареченої, в ноги братів її впав би – аби тільки вони врятували сестру.

У недобрий час, мабуть, сказав брат Мар'яни про те, що віддасть її першому стрічному, якщо не повернеться Марко протягом Русального тижня... Почув це дух вогню, Перелесник, злий дух, чорт проклятий. Перетворюючись на вогняного змія, він крав і спокушав дівчат і вдів, та й жінками заміжніми не гребував. Він міг прийняти вигляд померлого або зниклого безвісти чоловіка, щоб з'явитися до його дружини, але ніколи не кохав по-справжньому дух спокуси, заманюючи нещасних у свої тенета, любився з ними темними ночами і забирав у них силу і красу.

Спустився Перелесник у той чорний день на землю в образі красивого, палкого юнака з пишним волоссям, що розліталося, ніби від вітру, і було такого вогняного кольору, що очі засліплювало... Він був гарний, статний, з густими бровами і блискучими очима. Почув він кинуті на вітер слова брата Мар'яни й побачив гарну чорняву дівчину, що сиділа у своєму яблуневому саду, дивлячись услід Марку, який покинув світ людей заради пошуків примарного вінка. Побачив в її очах дух вогню, що горда красуня не піде з ним за бажанням, і зрозумів, що тільки чарами і хитрістю зможе заволодіти нею.

Коли відвідував своїх любасок Перелесник, то за проведені з ним ночі дарував дорогоцінні прикраси – вінці та перстеньки, намиста дивні. Але ті, хто не погоджувався приймати у себе літавця, опинялися в моторошній печері, що була схована серед скелястих ущелин, і більше ніхто бідних дівчат ніколи не зустрічав. Від туги вони марніли, від неволі...

Сподобалася на свою біду Перелеснику красуня Мар'яна. І затаївся він до пори до часу, але вирішив, що зробить все для того, щоб Марко не повернувся додому. І перетворився злий дух на летючу зірку, щоб наздогнати нареченого Мар'яни і погубити його в густих карпатських лісах. Не знав спочатку злодій проклятий, що Чугайстер, його давній недруг, вирішив допомагати Марко в пошуках віночка. А коли дізнався – все одно від своєї мети вирішив не відступати. Дуже-бо запала йому в серце красуня.

...Дні змінювалися холодними ночами. Сонце вставало і знову сідало за високі неприступні гори, а Марко з Іванком з кожним днем наближалися до заповітної мети.

Болото, про яке говорив лісовий панич, знаходилося далеко за горами і долинами від місць, де чекала Марко наречена. Але в своїх мандрівках парубок забрався так далеко в гори, що до Зеленого озера залишалося йти зовсім недалеко. І через тиждень після зустрічі на галявині лісовий чоловік і Марко таки дісталися до чарівних озер.

Стежка, що вела до русалок, була прихована від людських очей гілками величезних старих верб. Промені прохолодного осіннього сонця не проникали крізь їх щільну завісу, і під деревами було темно й похмуро, ніби сутінки згустилися. Осока і болотні трави встеляли килимом вологу землю. По купинах з красивими жовтими квітами, які вже майже відцвіли, хлопці пробиралися до болота, біля якого мовчазними вартовими завмерли старі осики. Все навколо було таке сіре й непривабливе, така туга панувала в лісі... Марко з огидою озирнувся навколо, помічаючи гнилі дерева і біляві грибниці, павутину та мох, що обплітали корчі, які потворно стирчали з трясовини. Тим часом і зовсім стемніло, лише тьмяне світло місяця осяяло болота.

– Що, не подобається? – посміхнувся Чугайстер, пробираючись через осот до наступної купини. – Нічого, зараз вийдемо до озера, побачиш, що не все тут так огидно, як здається на перший погляд... Тобто, на людський погляд...

– Що ти хочеш цим сказати? – здивовано повернувся до нього Марко і ледь не впав, послизнувшись на мокрій гілці.

– Зараз... Зачекай трохи...

Хлопці опинилися на невеликій галявині, оточеній вербою і бузиною. У заростях бузини виднілися криві гілки незнайомих Марку дерев, і різноколірні – жовте, червоне та зеленувате листя лежали щільним візерунчастим килимом на землі, і крізь них пробивалася тьмяна болотна трава.

– Ось ми й прийшли, – сказав Чугайстер і раптом закрутився, закружляв на одному місці... Злетіло з шелестом осіннє листя, холодним вітром обдало обличчя Марка, і побачив він на місці чорноволосого хлопця... Ні, зовні Іванко залишився майже таким самим, як був, але його очі горіли неживим вогнем, дико блищали вони у світлі повного місяця... Дика посмішка, нетерпляча й жадібна, спотворила риси його обличчя, з криваво-червоних губ закапала слина, як у скаженого звіра... Звіром він зараз і став — безжальним і хижим. Руки з довгими кігтями стискалися в кулаки, жадібно ловив Чугайстер морозне повітря, й воно зі свистом виривалося з його рота... Це близькість мавок так впливала на лісового панича.

Марко злякано відсахнувся назад.

«Перевертень!» – промайнула шалена думка.

– Ні... – прогарчав дух, немов вгадавши, про що подумав парубок. – Нумо знайомитися заново, друже мій... Я Чугайстер... Але іноді мене називають лісовою людиною або танцюристом.

– Що ти хочеш від мене? – тихо запитав Марко, не дивлячись на духа.

– Щоб ти відкрив ворота у світ духів... Для мене... Я не можу потрапити туди сам, без твоєї допомоги... Мавки надійно захищені від мене своїм чаклунством, і тільки людина може провести мене до них.

– Але чому ти просиш саме моєї допомоги? – Марко впорався з першим страхом і тепер уже міг без дикого жаху поглянути на духа.