РОЗДІЛ 30: Місія.

Біля стенду майже нікого не залишилося - лекції для інших курсів ще тривали, тож більшість студентів були зайняті навчанням. Лише одна дівчина з блакитним волоссям, на вигляд років двадцяти, вправно розвішувала оголошення, використовуючи магію вітру. Листи акуратно лягали на дошку, закріплюючись у визначених місцях.

Побачивши нас, вона привіталася теплою усмішкою.

- Доброго дня, - відповіла я, кивнувши у відповідь.

- Що вас цікавить, молоді леді? - її голос був приємним, а в погляді не було й натяку на зверхність. Дівчина поправила великі окуляри на носі, уважно подивившись на нас.

Я перевела погляд на стенд, розглядаючи розвішані оголошення. На кожному аркуші в правому нижньому кутку виднілися печатки різних кольорів і форм.

- А можете пояснити, як тут усе працює? - раптом запитала Тара. Її зацікавленість навіть трохи мене здивувала.

- Звичайно! Все дуже просто, - дівчина пожвавішала й охоче почала пояснювати.

Як з’ясувалося, вона ще рік тому була студенткою Рунної Академії, а після випуску влаштувалася працювати в гільдії «Фенікс». Саме вона запропонувала відкрити відділення в Академії, щоб агітувати студентів брати участь у місіях.

- До речі, мене звати Ельвіра Мей, але друзі кличуть просто Еля, - додала вона, усміхаючись.

- Приємно познайомитися, - відгукнулася я, а Тара просто кивнула.

- Отже, - продовжила Еля, - у кожного завдання є свій рівень складності. Всього їх п’ять: «дерево», «залізо», «бронза», «срібло» і «золото». Щоб узяти місію, вам потрібно мати відповідний ранг гільдії або вищий.

- А як його отримати? - уточнила Тара.

- Коли ви реєструєтесь у гільдії, вам автоматично присвоюється дерев’яний ранг, - пояснила Еля. - Це означає, що ви можете виконувати лише завдання цього рівня. Щоб його підвищити, потрібно виконати десять місій свого рангу, після чого подати заявку в реєстратуру.

Вона зробила паузу, даючи нам час осмислити почуте, а потім додала:

- Після подачі заявки вам дадуть випробувальне завдання наступного рангу. Якщо ви успішно з ним впораєтеся - вас підвищать. І так далі, аж до золотого рівня.

Я замислилася. Це було навіть цікаво. Академія навчала студентів, але справжній досвід можна було отримати лише у виконанні реальних завдань.

- А які саме місії пропонує гільдія? - запитала я, все ще розглядаючи оголошення.

- О, тут великий вибір! Від простих доручень, як-от пошук магічних трав, до більш небезпечних місій, пов’язаних із знешкодженням диких магічних створінь.

- А золотий ранг? - Тара зацікавлено підняла брову.

Еля загадково усміхнулася.

- Для таких завдань потрібна справжня майстерність і… дещо більше. Саме тому на цьому стенді, - вона вказала рукою на оголошення позаду себе, - золотих місій ви не знайдете. Максимум срібні.

Після короткого обговорення ми з Тарою зареєструвалися в гільдії та отримали перші нагрудні жетони з позначкою дерев’яного рангу. На їхньому звороті були вигравіювані руни, значення яких я вирішила дізнатися пізніше.

- Вітаю вас, нові авантюристи! - Еля плеснула в долоні, коли ми прикріпили значки до свого одягу.

- Авантюристи? - перепитала Тара.

- Саме так називають тих, хто зареєструвався в гільдії та виконує місії.

Що ж, основні моменти стали зрозумілими. Залишалося тільки вибрати з чого почати.

Справді, завдань було безліч. Деякі оголошення частково перекривали інші, що ускладнювало пошук. Пробігшись поглядом по завданнях із позначкою дубового кореня - саме так маркували ранг «дерево» - я швидко зрозуміла: перші місії будуть доволі простими. «Знайди, принеси, звари» - ось що на нас чекало.

- А скільки завдань ми можемо взяти? - запитала я те, що хвилювало найбільше.

- Одне, - відповіла Еля. - Виконувати самій чи гуртом - вирішувати вам. Але воно буде закріплене лише за тим, хто його взяв.

Що ж… це трохи ускладнювало справи.

- Ти вже щось вибрала? - тихо запитала мене Тара.

Я вже мала декілька ідей, як і план по їх реалізації.

- Так. А ти як, зі мною? - поцікавилася я, згадуючи слова подруги.

Дівчина вагалася, намагаючись зрозуміти, чи варте це її зусиль. Але зрештою впевнено кивнула і вигукнула:

- Я в ділі! З чого почнемо?

…

- Ніієєєє, давай повернемося! - благала мене Тара, струшуючи багно з рук.

Після ще однієї лекції ми поспішили до Натураліс Сілва - лісу, в якому росте більшість потрібних трав. Оскільки нам потрібно було встигнути повернутися до комендантської години в гуртожитку, ми скористалися телепортом. Дозвіл на нього я отримала від дідуся. Все ж таки бути онукою директора академії має свої переваги.

Ось уже годину ми колупалися в багнюці, намагаючись зібрати десять коренів арктіума, відомого в народі як лопух.

- Ніє, ну будь ласка! Навіщо нам ці всі рослини, корені… А-а-а-а! - раптово закричала подруга.

Я різко обернулася.

- Мої локони, мої прекрасні локони! - голосила Тара, намагаючись вичистити бруд зі свого волосся, але лише погіршувала ситуацію.

- Досить скиглити, нам залишилось знайти всього кілька трав, - промовила я, поклавши останній корінь до торби. Потім дістала наступну руну пошуку трав і активувала її.

- Та якби не я, то ми взагалі не впоралися б! - злилася Тара.

- Ну, не зовсім так. Просто було б складніше.

Справа в тому, що Тара вмовила одного з першокурсників із магією землі поділитися крихтою своєї сили. Він наповнив нею невеличкий накопичувальний артефакт, що тепер дозволяє нам активувати руни землі. Зокрема, ту, яка і знаходить потрібні рослини.

- О, руна теплішає! Ми десь близько, - сказала я, відчуваючи легке печіння в своїй руці. Чим гарячіше руна, тим ближче ми до рослини.

- Ой, звичайно, рослина… А те, що мені тепер на побачення з цим карликом йти, тебе не хвилює? - бурчала Тара, плентаючись за мною.

- А я думала, тобі подобаються маги землі, - піддражнила я, натякаючи на Олафа, на що отримала лише надутий вираз обличчя.