Розділ 25: Повернення.

- Ти вважаєш це нормальним? Змусити мале дівча убивати!

- Ти став занадто емоційним, Вірде.

Дим від люльки заполоняв вітальну в помісті Луксів.

- Що ти задумав? -  старий Хорст все ще стояв на своєму.

- Піклуюся про свою єдину внучку, - поставивши чашку з-під чаю на письмовий столик, спокійно відповів Дорм.

- Нісенітниця! Я знаю тебе все життя і очікував побачити її тренування із монстрами, можливо з драґом. Але людина! Та ще й Ніл! Якого біса?

- Люди набагато небезпечніші за любого драґа!

Раптова тиша заполонила всю кімнату. Два старих друга дивилися один одному в очі, сидячи в кріслах навпроти.

- Ти щось дізнався!

Маска спокою та незворушності на обличчі Дорма дала збій.

- Ти дізнався хто вона!

- Так.

- Хах… не можу повірити. Дізнався і не розповів! Мені!?

- Проблема не в тобі.

- А в чому тоді?

- В твоїй вірності короні! – випалив Дорм.

- Причому тут…

Розуміння нахлинуло Вірда, змушуючи перервати своє запитання.

- Вона королівської крові! Вона принцеса світлого королівства Фос!

- Не зовсім так.

- Не зрозумів, що значить “не зовсім так”?

- Вона наша принцеса: мого і твого королівства. Вона - Меланія Дарклайт-Корвелл!

……

Нарешті я повернулася. Добре знайома портальна кімната зустріла звичною тишиною та пустотою. Дідусі залишилися щось обговорювати в маєтку, а я вже прямувала до гуртожитка.

Дібралася швидко, коридори були пусті, все-таки час занять ще не минув, тому майже всі учні знаходилися в аудиторіях. Знайомий запах викликав посмішку на обличчі. Дивовижно як маленька кімнатка стала рідною за такий невеликий відрізок часу.

Поглянувши в дзеркало я жахнулася. Смарагдові очі уважно розглядали темне пасмо, яке дійсно збільшилося в розмірах. Але лякало не це. Миттєво діставши сережки з кармана, одягла їх та направила частинку своєї сили в руни. Декілька миттєвостей і зовнішній вигляд повернувся в звичну для інших форму.

- Пощастило, що не зустріла нікого по дорозі, - тихенько промовила сама до себе та лягла в ліжко.

Втома дала про себе знати: хвилина і очі закрилися.

- Нієєє!  - мене буквально висмикнув зі сну крик подруги. – Ти чому так рано повернулася? Нам говорили, що тебе ще з тиждень не буде, - підбігла і вже обіймала мене, сонну, невиспану та трішечки злу.

- І я тебе рада бачити, Таро, - зобразила я найщирішу посмішку, на яку тільки була здатна в той момент. Проте, напевно, вийшло не дуже, бо відсахнулися від мене, немов від вогню.

- Ой, та по тобі видно, - швидко пробелькотіла а потім стала поспіхом копирсатися в своїй шафі та викладати сукню за сукнею на своє ліжко.

Речей з часом ставало все більше й більше. Навіть не підозрювала, що стільки всього можна помістити на тих вішачках. Зрозумівши, що мені ніхто нічого говорити та пояснювати не збирається, запитала першою.

- Чим ти займаєшся?

- На побачення збираюся.

А коли в руках в Тари опинилася мереживна сорочка, яку та зібралася одягати, мої брови поповзли вверх.

- На побачення з ночівлею, - весело уточнила та забігла за ширму.

- Що ти верзеш? Яке побачення? Яка ночівля? З ким?

- Як це з ким… з Олафом звичайно.

Мою сонливість як вітром здуло. Олаф. Останні події зовсім вибили з колії. З цими тренуваннями я зовсім забула про кінцеву ціль.

- І куди ж ви збираєтесь?

- Не знаю, - повернулася дівчина вже в звабливому бранні. – Він сказав, що це сюрприз.

- А де домовилися зустрітися? – запитала я ту, хто вже одягав легеньке плаття поверх сорочки.

- За гуртожитком, біля стежки, що веде до лісу. Ніє, навіщо це…

Договорити Тара не встигла, як опинилася в мене на руках і я поклала її в ліжко. Сподіваюся сила удару була розраховано правильно. А якщо і ні, то життя важливіше тимчасового головного болю.

Часу на роздуми не було. Якщо подруга збиралася з таким поспіхом, то виходити потрібно вже. Рано чи пізно це повинно було статися. Я швидко активувала декілька твінсів на своєму браслеті.

- Дідусю, Олаф почав діяти, Тара лежить в нашій кімнаті без свідомості, нехай Торан догляне її. Я ж відправляюся на зустріч, - промовила в щойно активовану парну руну, яка повинна надіслати моє повідомлення Дорму.

Переконавшись, що «Маячок», а саме так називався інший твінс, який був активований, справно працює я дістала зі шухляди гарне намисто. Свого часу ми з дідусем гарно попрацювали над ним. Одягнувши, поглянула в дзеркало, звідки на мене дивилася копія Тари. Яскрава посмішка, стала прикрашати моє обличчя. Мені подобалася ця “гра” і ці каплі адреналіну, що стали розтікатися венами.