Розділ 24: Екзамен.

Очі широко відкрилися від шоку.

- Друг? – не вірячи перепитала я.

- Так, вони служили разом, потім працювали. Це був життєрадісний хлопчина. Єдиний його недолік – бідна сім’я. Ти не подумай, я не зневажаю тих, у кого не має великого достатку. Тут річ в іншому, - дідусь продовжував розповідь, все ще стоячи спиною до мене, з трохи задертою вгору головою. – Всі знають, хто така сім’я Хорст. В королівстві не знайдеться людини, яка захоче з ними зв’язуватися, бо наслідки будуть катастрофічні. Та чи буде комусь діло до хворенької жінки та маленької бідної дівчинки? – знову повисла пауза невидимим тягарем. -  Герн та Ніл, таке було його ім’я, працювали над важкою справою. Хтось займався торгівлею дітей прямо в столиці. Організатором виявився один з радників нашого короля. Він намагався підкупити Ніла, щоб той знищив докази і вбив свідка, проте отримав відмову. Все-таки радника посадили за ґрати. Але через деякий час зникли як докази, так і ті, хто мав би свідчити в суді. Ніл розгніваний повертався додому, де знайшов вбитими матір і меншу сестру. Зрозумівши, хто в цьому винний, він  ввірвався до будинку радника, де і вирізав всю сім’ю: дружину, дітей і його самого.

Я не знала, що сказати. Протиріччя, що посилилося в мені, гнітило з середини. А те що людина, яка пережила такі жахіття, помирала від моєї руки змушувало тремтіти все тіло.

- Потрібно його вилікувати, - миттєво промовила. – Він не повинен померти. Не так! – нарешті знайшла в собі сили підвестися та підбігти до пораненого.

- Його не врятувати, - нарешті повернувся до мене дідусь Дорм. – Проблема не тільки в ранах, а й магічних резервах, які не просто пусті, вони – зруйновані.

- Тобто зруйновані? – мені стало лячно. Але було важко зрозуміти від чого саме: від слів, чи від того спокою, з яким вони були сказані.

Дідусь пройшов до місця, де я сиділа хвилину тому, підняв меч, що стійко пережив всі атаки, та вклав його в мої долоні.

- Ніл хотів, щоб саме цим мечем закінчили трагічну історію.

- Ні, ні, ні! Я не стану, - розуміння того, що потрібно зробити, привело мене в паніку.

Руки тремтіли, а спроби активувати хоч одну руну зцілення були марними.

- Ввв-би-йй… - почула я хрипкий голос. – Будь-ла-ссс-ка, - якимось дивом Ніл знайшов в собі сили повернути в мою сторону голову та промовити декілька слів.

- Я не можу, - схлипувала та хаотично махала руками в намаганні витерти сльози.

- Ніє! – гримнув на мене дідусь, що моментально привело в тяму. Навіть не пам’ятаю, коли він кричав, та чи й було таке взагалі. – Зроби це!

Меч був важкий, можливо через те, що я звикла користуватися кинджалами, можливо через те, що сил вже не залишилось, а можливо річ в іншому. Ноги тремтіли, піднятися з колін вийшло тільки обпершись на цей шматок смертельного металу. Картина перед очима розмита. Сльози, втома, почуття заважали нормально мислити.

- А-А-А! – кричала що є сили, різко опускаючи меч.

Крик допоміг заглушити весь світ: думки, яких було так багато, що зосередитись на якійсь одній неможливо, дихання тіла, що лежало в бруді та пилі, очікуючи свого кінця, слова дідуся, які невпинно намагалися щось мені донести.

Темрява… Нарешті…

Прокидатися не хотілось. І справа не тільки в магічних резервах, що не встигли відновитися, та втомленому тілі від вчорашніх навантажень.

Чомусь саме в цей момент я згадала про Тару. Нарешті зрозуміла, що відчуваю до неї. Заздрість.

Але ледве чутний гомін змусив встати з ліжка та поглянути, що ж там відбувається.

Недалеко від майданчика стояли дідусь Дорм і Вірд. Останній був дуже емоційний, намагавсь щось доказати активно розмахуючи руками.

- Ти не сповна розуму! – змогла розібрати фразу, наблизившись то пари, яка навіть не помітила мене за своєю дискусією.

- Добрий ранок, - привіталась, намагаючись не давати верх емоціям.

- Добрий…, - відповіли в унісон, повернувши голови в мою сторону, і заклякли.

- Пасмо, - промовив Дорм.

Інстинктивно доторкнулася до свого волосся. Після вчорашнього бою не було сил навіть думати про конспірацію та сережки з рунами ілюзій.

- Вибач, я забула про це, - втомлено промовила.

- Воно стало більше, - “відмер” дідусь Вірд. – Дорме, що ти вбіса з нею зробив? Герн розповідав про якесь спец тренування з Нілом. Доречі, де цей хлопчина? Давно його не бачив, - раптове запитання вибило землю з-під моїх ніг.

- Він…

- Я його вбила, - перервала любі пояснення Дорма.

Декілька секунд гнітучої тишини змінилися раптовим сміхом.

- Ахахахах. Ніє, я тебе так давно не бачив, коли це ти навчилася жартувати, - підійшов обійняти мене Вірд.

­­­­Я відчувала його напруженість але правди нікуди діти.

- Це не жарт. В нас був тренувальний магічний бій. Він пропустив багато атак і був на межі смерті. На останньому подиху попросив закінчити все його ж мечем.

Промовила спокійно однотонним голос, здивувавши, навіть, саму себе. А потім, відступивши з обіймів, підняла погляд і так само закінчила.