Розділ 21: 303й.

В середині було майже те саме, що і за бар’єром, звісно не рахуючи двох чоловіків, які стояли недалеко від центральної колони. Першим був, добре відомий, Герн Хорст, іншого ж я не знала.

Міцна статура, шрами на обличчю, коротка стрижка і… металевий ошийник з руною «Ланцюг», що так само яскраво світилася, як і інша.

- Ось і кінець “повідця”, - промовила про себе.

Герн, побачивши нас, став швидко наближатися.

- Я все ще вважаю це поганою ідеєю, Дорме, - ніби не помічаючи мене звернувся Хорст до дідуся.

- Можливо, але ми не дізнаємося, якщо не спробуємо… Потрібно розповісти про все Меланії, - розвернувся і пішов в сторону бічних колон. – Підлатаю дещо та повернусь.

- Чорт! Цей старий зведе мене з розуму.

Було дивно спостерігати за головою магічної розвідки, який щосили тер потилицю, а руки так і норовили потягтися в карман за люлькою. Здавалося, ця людина повинна бути спокійною, навіть в найскладніших ситуаціях.

- Я це роблю виключно із-за заборгованості перед Люксом, Ніє, - нарешті заговорили і до мене. – Знайомся, це Триста Третій, - показав рукою в сторону незнайомця.

- Триста Третій? – все ще не розуміючи, перепитала.

- Так, засуджений до страти вбивця, в минулому військовий. Володіє гарними бойовими навичками. Основна зброя – меч, спеціалізація – вогонь та повітря. Також – це твій спаринг партнер на наступні десять днів.

Я знала, що мені підготували щось неординарне, але вбивця, та ще й засуджений до страти. Це ж скількох він погубив?

- Ем… - все ще намагалася зібратися з думками.

- Так, краще і не скажеш, - прокоментував Хорст мої хвилювання. - Він зв’язаний «Ланцюгом», тому обмежений у вільному пересуванні. Радіус приблизно з десять метрів від центральної колони.

- І що мені робити? – розуміння того як це все відбуватиметься так і не з’явилося.

- Вижити, - здригнулася від раптово сказаних за спиною дідусевих слів. – Все дуже просто: в нього є наказ вбити тебе, а тобі, ясна річ, не можна цього дозволити.

- Дорме, повторюю в двадцятий раз - це божевільна затія! Ти хочеш заставити дівча шістнадцяти років, яка є магом світла, битися з військовим, нехай і в минулому. В нього вогонь і повітря, так повідець на шиї стримує тіло, проте не атаки.

- Не забувай про його кайдани, та і я буду поруч, якщо настане критичний момент, - допоможу.

- Добре, робіть, що знаєте! Через десять днів повернуся за ув’язненим, більше відкладати вирок я не можу.

Кинувши останні слова, Герн розвернувся і вийшов з майданчика, залишивши нас з триста третім. Розгледівши його детальніше очима натрапила на браслети ув’язненого, про які говорив дідусь. Напевно саме вони й блокували його магію.

- Я повідомив вчителів, що тебе не буде в академії декілька тижнів. Сам також взяв невеличку відпустку, сподіваюся за цей час не станеться нічого екстраординарного.

Я могла лише кивнути.

- Біжи переодягайся. У нас всього лише десять днів, не будемо займатися марнотрацтвом.

В моїй кімнаті було вдосталь одягу для тренувань. Як правило, це були цупкі штани, що не рвалися від пару падінь на землю, та сорочки з широкими рукавами для вільності руху. Взуттям же слугували шкіряні чоботи з гарною шнурівкою.

Дідусь з триста третім все так же стояли на майданчику, проте дещо змінилося. Метровий, якщо не більше, темно-червоний меч міцно лежав у руках в’язня. Лезо, вкрите різноманітними рунами, виблискувало під сонячним промінням.

- Сьогодні тренувальний бій проведемо без магії, - говорив дідусь до мене, проте гучно, щоб було чутно і безіменному. – Ніє, будь обережна, хоча кайдани не дозволять йому активувати руни, але військова муштра наділила його грубою силою і непоганою технікою, - цього разу слова були сказані шепотом.

Нікс і Аврора лягли в мої руки. Дивне почуття ейфорії стало заполоняти думки. Руків’я кинджалів віддавали приємною прохолодою. Вони в передчутті, я - теж. Остудивши розум, проте не прибираючи посмішку з лиця, розпочала крокувати до опонента.

Його очі, що не видавали жодних емоцій весь цей час, були здивовані. Мені це подобалося, посмішка ставала ширшою, кроки швидшими.

Меч і кинджали зустрілися гучним лязгом, наповнюючи повітря металічними звуками. Руки відчули сильну вібрацію але не достатню, щоб послабити хватку. В прямому зіткненні мені точно не перемогти але це й не було ціллю. Утримуючи два кинджала перед собою, стримуючи тим самим натиск, було цікаво пізнати різницю в грубій силі. А вона була! Ноги починали тремтіти, а тіло просідати.

В намаганні вийти із захисної стійки, зробила швидкий крок в сторону. Меч моментально просвистів повз мене в лічених сантиметрах. А далі різкий поштовх і біль в животі стер нанівець всі наміри на контратаку. Я буквально відлетіла на десятки метрів.

- Що це за стиль? – піднімаючись з важкість запитала в дідуся. – Я не знаю жодного, де присутні такі удари ногами під час фехтування.

- Стиль? – посміхнувся той. – Це не щось конкретне. Так, випад був нанесений по всім канонам військового фехтування але потім, коли ти відкрилася, проте меч все ще був затиснутий двома кинджалами, він вдарив чим міг. Це називається адаптацією.