Розділ 19: Завдання.

Було за десять хвилин до опівночі. Тара спала міцним сном, а я передяглася та вийшла з кімнати. Залишати гуртожиток після дев’ятої години вечора заборонено. Але хропіння охоронця, який повинен слідкувати за цим, говорило, що з безпекою тут так-собі.

Наближаючись до місця зустрічі я дістала кинджали та перейшла зі швидкого бігу на обережну ходьбу. 

Раптово почуття небезпеки захлеснуло мене. Швидко направила магію світла в «Аврору», активувала руну «Шестикутного щита». Вогняна куля, що летіла мені в спину розсипалася об щойно створену світло-прозору стіну. Не гаючи часу я миттєво відповіла наступною руною, що мала назву «Лезо». Світловий потік у формі дуги та шириною в декілька метрів відправився туди, звідки прийшлася атака, відганяючи тіні глибокої ночі. Щит, подібний до мого, проте кольору червоного полум’я, відбив «Лезо» вбік, зруйнувавши цим самим декілька дерев.

- Дуже добре, Меланіє, - сказав високий чоловік, накритий плащем.

- Дякую, містере Хорст, - холодно подякувала я нападаючому.

- Отже мій батько тобі дідусь, дружина – мама, а я – містер? – в тій самі манері продовжив Герн, скосивши погляд на «Нікса» та «Аврору», що до сих пір міцно лежали в моїх руках.

- Ну ми ніколи не були близькими. Що вам потрібно, що вирішили зустрітися зі мною зараз, а не дочекалися кінця місяця і можливості поговорити в своєму маєтку?

Швидким махом повернула кинджал на місце та заспокоїлася. Напруга все ще була присутня в повітрі, проте почуття небезпеки згасло. Герн став повільно рухатися. Розгледіти обличчя, чи навіть статуру чоловіка, вкритого плащем, вночі було досить таки важко, на відміну від його зацікавленого погляду.

- Привіт, - вже трішечки м’якшим голосом сказав Хорст, наблизившись до мене впритул, та витягнув праву руку для привітання.

- Здрастуйте, - потиснула її.

- Вибач, що влаштував таке “дружнє” привітання. Це банальна професійна цікавість. В мене була здогадка, чому Фір Земіскс є частим гостем в помешканні сім’ї Лукс, проте, як подивлюся, то старий Дорм теж не стояв осторонь, - з легкою посмішкою промовив Герн, відкриваючи портал. – Сміливіше, маленька пані, - вказавши долонею, на просторовий овал, краї якого були обвиті язиками полум’я, запросив до нього.

Кімната була незнайомою. Запах тютюну – це перше, що дало про себе знати. Таке відчуття, що крісла, які стояли в центрі біля невеличкого круглого столика, і навіть стіни, вбирали дим люльок роками. Продравши горло, поглядом показала чоловікові, що сідати я не збираюся.

- Так, запах тут трішки різкий, - після тривалого мовчання мовив Герн. – Слідуй тоді за мною, в кабінеті буде комфортніше. Та й інші теж повинні прибути з хвилину на хвилину.

Про кого йшлося я не знала, як і про те, що тут відбувається. Скоріше за все, щось пов’язане з академією або, що теж імовірно, зі мною.

Нарешті неприємний запах перестав спричиняти головний біль. Тепер можна було вловити ледь помітні нотки різних трав та квітів. Це дійсно не очікувано, проте здається, що кабінет командира магічної розвідки був міні копією академічного класу зіллєваріння. Височезний стелаж займав, напевно, третину всієї кімнати.  Десятки скляних банок, кожна з яких була заповнена рослинами, розмістилися на ньому.

Герн пройшов повз та сів за стіл, за яким розмістилося шість дерев’яних стільців з вишуканим різьбленням. Наслідуючи його приклад, я теж швиденько вмостилася й стала чекати чогось, чи то когось…

Чекати довго не прийшлося, звук повільних кроків став линути з коридору, кроків, які я не могла сплутати з іншими.

- Ніє, - з лагідною посмішкою промовив Дорм та розвів руки в сторони .

- Привіт, дідусю, - тихенько підійшла і поринула в його обійми.

Ми не були сентиментальними, тому навіть ці декілька секунд ніжностей заповнили ту прогалину в теплоті і ласці, яких так потребують люди.

На дворі вже давно за опівніч, час даремно гаяти не хотілось. Тому після короткотривалих привітань всі сіли за стіл: Герн, дідусь Дорм, я, двоє невідомих людей, які підпорядковуються Хорсту, та, що дуже здивувало, містер Горр.

- Перед тим як перейти до справи, хочу наголосити, Ніє, що на твоїй присутності і, можливо, майбутній участі наполіг Дорм Лукс, - розпочав свою промову Хорст. – Він впевнений у твоїй готовності та вмінні постояти за себе. Якщо ти з цим не згодна, то маєш можливість зараз залишити цю кімнату.

 Не знаю яку відповідь розраховували почути присутні, проте вагань не було.

- Я згодна, - коротка відповідь не голосно але впевнено пролунала кімнатою.

- Ну що ж, тоді ближче до суті, - лице Герна стало похмурим, чи то від листів з доповідями, які знаходилися в його руках, чи то від майбутньої розмови, заради якої всі тут і зібралися. – На даний момент з трьох першокурсниць, котрі зникли від початку семестру, знайшлося тільки двоє. Обидві померли від рун, що були нанесені на їхнє тіло насильницьким шляхом. Аналіз тіл також показав великий вміст зілля «Амур». Тепер я хочу почути ваші думки і пропозиції.

Мій погляд весь час залишався спрямованим в одну точку – середину столу. Мозок же намагався опрацювати почуті слова та справитися із почуттями, що так і норовили взяти верх. Шок, нерозуміння та несприйняття. Виходить що менше чим за місяць навчання у нас пропало три першокурсниці, а про це ніхто ні слухом ні духом. Не просто пропали, а були вбиті, та ще й знову цей клятий «Амур»… Поки я була наодинці зі своїми думками перші заговорили підопічні Герна.