Розділ 18: Практика.

Сам процес створення зілля не був складний. Його можна порівняти із чайною церемонією. Воду в казанок набрати, вогнище розпалити, довести до кипіння, вкинути трави в порядку та відношенню, як записано в рецепті. Також не потрібно забувати про руни, за допомогою яких, можна вплинути на кінцевий результат. Найбільша проблема полягала в часі. Новачкам досить таки важко зрозуміти коли добавляти наступний інгредієнт, коли зілля помішати, коли зняти казанок, щоб не переварити. Так, в рецепті це все є: хвилина між травами, п’ять – між перемішуваннями, тридцять – зілля готове. Нажаль, різні зовнішні чинники, такі як вік рослин, температура вогню та інші, здатні впливати на початкову інструкцію.

- Гадство, - в чергове вилаялася подруга, витираючи почорнілі від диму руки. – Це вже третій раз, що ми його переварили і воно закаптило нам всю кімнату. А моє обличчя та волосся? Хоч зараз переводься на факультет пітьми, там мене з радістю приймуть за свою.

- Таро, ніхто ж і не говорив, що буде легко, наберися терпіння та і я, здається, зрозуміла, що не так, - сказала, перевівши погляд  з рецепту на трави. – Рослини, що ми отримали, виглядають свіжозірваними, на відміну від тих, з якими ми займаємося в класі. Давай зменшимо час приготування десь на п’яту частину.

- Добре, але цього разу перемішувати будеш ти, - пирхнула та пішла виливати невдале зілля.

Після ще декількох спроб, приємний аромат заполонив кімнату.

- Невже вийшло?

- Напевно, не знаю, - відповіла я.

- Якось це звучить не дуже. Ця річ повинна врятувати нас від отрути, а ти говориш, що не знаєш, - вже не так весело говорила Тара.

- «Аліра» досить таки універсальне зілля, - відповіла подрузі але побачивши погляд, сповнений нерозуміння, продовжила. – Я маю на увазі, що воно повинне нейтралізувати не тільки отруту але й вилікувати деякі рани, наприклад порізи.

Закінчивши пояснення я задерла сорочку до стегна та дістала «Аврору».

- Це що в біса таке? – почула я здивований і трішечки наляканий голос.

- Кинджал, - спокійно відповіла.

- Ти що весь час носиш його з тобою? Стоп! Навіщо ти його зараз дістала?

- Таро, дай мені свою руку, - посмішка прикрасила моє обличчя, - будь-ласка.

Руки дівчини миттєво заховалися за спиною, а погляд став наляканим. Було щось кумедне в цій ситуації.

- А як ти хотіла впевнитися в дієвості нашого зілля? – піднявши брову запитала, продовжуючись насолоджуватися реакцією Тари.

- А я-я-якщо в-в-воно не подіє чи шрам залишиться? – впевненість зовсім залишила бідненьку.

- Ех, - думка, що потрібно закінчувати цю комедію прийшла відразу після того, як обличчя дівчини стало білою, як та крейда. – Жартую, йди наливай «Аліру» у флакончик та принеси мені.

Напевно я дійсно трішечки перегнула палку, враховуючи те, що тепер дівча не могло і зілля набрати – так сильно руки тряслися.

- Ось, - тихенько промовила, віддаючи світло зелену рідину в скляній ємності.

Взявши кинджал в ліву руку, полоснула ним по правій долоні. Рана не була глибокою, тому крові та болю було не багато. «Аврора» повернулася до піхв, а я випила флакончик із зіллям.  Через декілька секунд поріз став загоюватися, поки повністю не зник.

- Ну от і все, - сказала, витираючи долоню, рани вже не було, проте кров, що встигла витекти, нікуди не ділася.

- Ти не-не сповна розуму, Ніє!

- Можливо, проте тепер ми знаємо, що зілля працює. Тому перестань заїкатися і теж випий, нехай воно допоможе тобі заспокоїтися.

Зачерпнувши вже пустим флакончиком рідину з казанка, я простягнула його дівчині, яка до сих пір стояла із схованими руками.

- Д-добре, дякую, - тихенько відповіла та випила запропоноване зілля.

  Ми не очікували на якийсь результат, тому як ран, принаймні зовнішніх, Тара не мала. Але через декілька хвилин піт градом став литися по обличчю подруги і раптовий приступ нудоти змусив її побігти до вбиральні.  Не розуміючи, що відбувається, я просто стояла і чекала на повернення подруги. А коли захотіла сходити за лікарем, то Тара вийшла. Вигляд у неї був чудовий: шкіра повернула здоровий колір, нудоти й інших не дуже приємних симптом теж не стало.

- Ти як?

- Чудово, відчуваю себе добре, як ніколи, - прощебетала.

- А що це тільки-но було?

- Не знаю, - чесно відповіла подруга. – Можливо я з’їла щось не те, вже з тиждень відчувала тяжкість в животі, проте зілля це вилікувало.

- Зрозуміло. Виходить добре, що ми його приготували саме зараз, а не чекали цілий семестр, - нарешті видихнула я. – А ти говорила “Краще б містер Горр дав рецепт «Амура»”, - згадала їй її ж слова.

- Ой не нагадуй. Взагалі не розумію, що я могла знайти в Олафу. Він же нижчий за мене! Та й не гарний. І на мене йому теж було начхати. Тільки декілька тижнів згаяла. Добре, я в душ і спати, давай зілля отрути залишим на інший день, - сказала Тара, беручи рушник та залишаючи кімнату.

- Цікаво, - промовила я про себе.