РОЗДІЛ 15: Лист.

Привіт, сонечко, аж не віриться, що в день, коли ти прочитаєш цей лист, тобі виповниться шістнадцять років. Зі святом, Меланіє, ми з мамою тебе дуже сильно любимо!

Пишу цього листа, дивлячись на маленький клубочок, що мирно сопе біля Адріани, уявляю як обіймаю тебе, таку дорослу і красиву, а що красива, то я не сумніваюся, ти ж вся в маму, крім декількох темних пасм волосся, що дісталися від мене. Розумію, що багато запитань вирують в твоїй голові, відповісти на них – одне з завдань цього листа. Розповім все з самого початку.

Не так давно закінчилася війна з драґами, відголоски якої то тут то там можна було побачити та відчути. Найгірша ситуація була на окраїнах королівств, де мешкали прості селяни. Часто поодинокі тварюки, що зосталися в живих, робили набіги та вбивали багато людей. Воїнів, які повинні були займатися обороною, майже не залишилося. Саме тому патрулюванням займалися студенти старших курсів Рунної академії. Бувало, що вони стикалися з драґами і не завжди перемагали – такі булиі реалії того часу. В один з таких патрулів і відправилася моя група: сім темних магів третього курсу. Спочатку місія була гуманітарна: потрібно було доставити зерно в одне містечко на півдні Мадова. Розміреним темпом ми супроводжували на конях віз з мішками, але зрозуміли, що щось не так, коли побачили стовп диму, що височівся в далині. Декілька сенгорів захотіло поживитися. Не тільки для нас драґи стали проблемою, вони винищували і людей і звірів, що змусило таких хижаків як сенгор чи умбра шукати їжу деінде. Зістрибнувши з коней ми вступили в бій з монстрами, двох убили, а решта просто втекла. Будучи досить худими та слабкими, вони не становили реальної загрози. Від нападу загинуло багато селян, проте деякі все ж врятувалися. Ми допомогли місцевим з пораненими, передали зерно та вже збиралися вертатися до столиці, коли побачили як з лісу не великій швидкість до нас наближалося два драґи.

Тяжко описати почуття, що сколихнули нас тоді: страх, відчай, можливо щось ще, проте ніхто не випустив зброю з рук. До цього ми вже стикалися з ними, хоч і більшими групами та з більш досвідченими воїнами. Стиснувши зуби вступили в бій…

Ранок був прохолодний та тихий, дуже тихий. Доклавши немалих зусиль, щоб просто відкрити очі, я побачив сірувате небо та золотаве волосся, яке кінчиками лоскотало мене по носі. Трішки повернувши голову, поглядом зустрівся з молодою дівчиною, яка, будучи вся в крові, малювала якісь руни та намагалась мене зцілити. Вона витягла пазур драґа з мого боку та вовтузилася біля кровотечі, що ніяк не зупинялася, адже рани від цих тварюк заживали дуже погано. Наступного разу я опритомнів вже, судячи по сонцю, що високо світило в зеніті, пообіді. Дівча міцно спало в мене на грудях, витративши всю внутрішню магію на моє зцілення. Обережно сівши та озирнувшись, я зрозумів, що тільки ми, вдвох, пережили цю ніч: тіла убитих селян, моїх друзів та туші драґів були розкидані по місцю, на якому ще вчора красувалося містечко.

Вечоріло, коли прокинулася моя рятівниця. Виявилося, що вона першокурсниця в Рунній академії, а сюди потрапила наклавши руну ілюзій на себе та забравшись до нас на воза. Тихенько вмостилася біля мішків з зерном, залишившись непоміченою. Адріані, а саме так звали незнайомку, було дуже цікаво як же люди виживають на окраїнах та й сам процес патрулювання. Весь цей час вона ховалася біля того ж зерна, а коли все закінчилося, розпочала пошук живих, знайшовши тільки мене.

Нам потрібно було збиратися з силами та вертатися додому. Коней, ясна річ, не залишилося тому шлях видався б не з простих, а ще одна ніч могла стати останньою для двох обезсилених та поранених студентів. Кров все ще сочилася з правого боку але магічні ядра були повними. Тому, не довго думаючи, я намалював одну з темних лікувальних рун (їх насправді всього то дві: одна припікає зовнішню рану, а інша допомагає з переломами), та направив в неї силу. Саме тоді наші долі переплелися: пітьма, що повинна була линути в накреслені мною символи, обрала інший бік. Адріану магія теж не слухалася: біла димка, що струїлася з її долоні потяглася до мене. Коли дві протилежності зустрілися, то стали загравати одна з одною, ніжитися в чарівних обіймах, а потім продовжили свій шлях. Світло стало огортати мою руку, а пітьма – дівчини. Заціпенівши ми споглядали за цією красою. Через декілька хвилин магія перестала витікати, проте її сліди так і залишилися на наших тілах: біла нитка, чи то скоріше стебло, з бутонами квітів, що обплели мене від кисті і до плеча та темна стрічка язиків чорного полум’я  розмістилася на, все ще здивованій, красуні. Таким було наше, з твоєю мамою, знайомство.

На півдорозі назад до академії нас зустрів інший патруль, який і допоміг повернутися. Наступний місяць я провів в лазаретах. Батько хотів забрати мене назад до палацу, де б лікувати могли найкращі лікарі, але я відмовився. Причиною була світловолоса красуня, яка тихенько прокрадалася до мене щовечора. Кохання настало значно швидше, ніж усвідомлення того, що магам світла та пітьми разом бути не можна, особливо мати дітей. Тоді ж ми зовсім не задумувалися про це. Для нас кожен поцілунок був чарівним, кожні обійми дарували тепло, магія ставала сильнішою і це надихало нас. Але головна зміна відбулася після нашої першої ночі, близькості… Ти ще маленька знати про такі речі!!! Одного разу ми отримали змогу черпати сили один одного. Це зробило нас неймовірно сильними. Руйнівні руни пітьми в поєднанні з захисними та ілюзорними рунами світла були чимось надприродним. Кожного дня ми тренувалися в надії знайти спосіб очистити землі чотирьох знищених королівств від скверни.