РОЗДІЛ 14: Спадщина.

Сьогоднішній ранок видався не спокійним. Спала погано, прокинулася пізніше ніж зазвичай, та вперше за весь час, що була в академії, вирішила не йти на ранкову пробіжку. Я довіряла своїм інстинктам та передчуттю, яке говорило мені, що щось має відбутися.

Тара ж напрочуд була дуже весела та щебетала весь ранок про сонячну і теплу погоду. Поглянувши на неї з якоюсь недовірою, я підняла праву брову, чекаючи пояснення. Де поділась дівчина, яка, як та старенька бабця на базарі, кляла всіх і вся ось уже майже два тижні: то вчитель їй поганий, то предмет, то дівчина вдягла схоже вбрання, то комар вкусив? Цікаво, що москіт, після її прокльонів, згинув. Потрібно буде щось пошукати в книгах про прокляття, як рунні, так і словесні.

- Сьогодні в мене побачення, - дала відповідь на моє німе запитання подруга.

- Емм…

- З Олафом, - передбачивши наступне, швидко промовила.

- Це…

- Олаф Люмбрік, другий курс, маг землі та повітря, впливова сім’я, що володіє найбільшим банком двох королівств «Кастеліум».

- А як і коли ти встигла з ним познайомитися? - нарешті мені дали можливість щось сказати.

- Ну в нас же було заняття артефакторики, на якому в мене нічого не виходило, - посмішка не сходила з обличчя Тари, а навіть навпаки стала ще ширшою. – Після закінчення, як всі вже розійшлися по гуртожитках, я довго ходила коридорами і проклина… розказувала, що вчитель погано пояснює. От тоді я випадково і наштовхнулася на Олафа. Він такий красень, - запищала. – Виявилося, що навіть наші батьки трішечки знайомі. Ми просто ідеальна пара! – дівчина плюхнулась на ліжко, обіймаючи подушку.

Поглянувши на подругу, що досі літала в хмарах, я знову спробувала зрозуміти її. Але навіть після пояснень і доводів, мене все ще дивувало, що батьки віддали дочку в магічну академію, щоб та знайшла гарного нареченого, а не навчалась магії. Та й поведінка Тари була не логічною: ви ще не пара, не цілувались, не займались коханням, а розум вже втратила. Пару років тому мама Ріна вперше розказала мені про відносини між чоловіком і жінкою, про почуття, яке мало назву «кохання», та про сам процес, після якого з’являються діти, ну й звичайно про правила пристойності. І якщо з сексом все було зрозуміло: фізична насолода та інстинкт розмноження, то от з почуттям було складніше. Як воно виникає? Коли та чому? Та й чи існує воно взагалі? Спочатку було бажання розібратися в цьому, проте через відсутність чогось подібного до Торана, який був єдиним знайомим хлопцем приблизно мого віку, та постійні тренування, що займали весь мій час, дана затія не була успішною. І я не засмутилася, навіть навпаки, зраділа думці, що стан закоханої, коли твої мізки не хочуть працювати, мене оминув.

- Просто будь обережною, - порадила я та продовжила збиратися в академію.

Сьогодні якраз була артефакторика. Це, напевно, одне з небагатьох занять, що дійсно мені подобалося. Магічний резерв у нас не безкінечний, а різні дрібнички з рунами накопичення, що й називалися артефактами, могли врятувати тобі життя, коли власна магія закінчиться.

- Добрий день, діти, - як завжди розпочала урок Ліра Вейст, спрямувавши свій теплий погляд на мене.

Вона з мамою Ріною була як дві каплі води, тільки декілька невеличких зморшок та пасма сивого волосся, вирізняло бабусю Торана, та за сумісництвом нашого вчителя.

- Сьогодні ми поговоримо про правила створення артефактів. Хто мені скаже, яке ж головне? – запитала вона.

- Не створювати артефакти із живих людей, - відповів хтось у класі.

- Правильно, а чому?

Тишина заполонила клас.

- Тому що створення артефакту починається з нанесення рун, що суворо заборонено робити на тіло, - тихо, проте впевнено відповіла я.

- Вірно, Ніє, - посміхнулася мені Ліра. – Артефакт завжди має хоча б одну руну накопичення, яка, якщо буде нанесена на тіло людини, здатна завдати страшного болю та вбити. Тому це єдине, що заборонено законом. Є багато інших правил, проте вони вже не такі суворі, а більше схожі на рекомендації. Одне з них – не використовувати крихкий матеріал для створення артефактів, так як при його серйозному пошкодженні, магія, що була запечатана, може вирватися та створити непередбачувані ситуації, навіть нашкодити власнику та оточуючим.

Урок дійсно був цікавим та трішки підняв мій настрій, але тривога нікуди не поділася. Повернувшись в кімнату, я сіла за стіл та продовжила вивчати книгу просторових і навігаційних рун. Дідусь попросив підготуватися перед тренуваннями по створенню власного телепорту.

Надворі стемніло, Тара повернулася з побачення, коли я вже лягла в ліжко. Почувши, як вона щасливо наспівує якусь пісеньку собі під носа, можна було зробити висновок, що час провела вона добре. Посміхнувшись я закрила очі та поринула в сон.

Передчуття знову не дало спокійно відпочити. Прокинувшись опівночі, я встала з ліжка, перевірила руни, що були встановлені по периметру кімнати для виявлення чужинців, - все спокійно. Тільки-но збиралася лягти, як темний портал раптово з’явився  переді мною, язики чорного полум’я швидко обплели моє тіло та силоміць запхали у невідомість.

Суцільна тьма – це перше що мене зустріло. Магічний прохід, який відправив мене сюди, швиденько зник за спиною, тому єдине, що залишилося, - це йти вперед. Висунувши праву руку вперед, я активувала одну з рун, що була на моєму браслеті. Намагаючись бути готовою до всього і завжди, мною було створено багато речей з різноманітними символами, які могли стати в пригоді. Зараз же знадобився найпростіший. Рука миттєво спалахнула світлом, що розійшлося по всій печері, освітивши її найтемніші куточки.