РОЗДІЛ 13: Навчання.

Ранкове пробудження в академії було трохи незвичним: відчуття, що за мною можуть стежити або запідозрити в чомусь, не давало поринути у звичний спокій. Так, шанси для такого були мізерні, але все ж не дорівнювали нулю, тому головне – це не привертати уваги ані учнів, ані вчителів.

Вставши з ліжка, я побачила Тару, що мирно спала, закутавшись в теплу ковдру. Літо вже настало, проте ночі все ще були прохолодні, та і знаходимося ми на півночі Мундуса, де ніколи жарко не бувало, навіть влітку. І це несказанно радувало, бо холод мені подобався, він допомагав тримати розум ясним, а тіло у формі, на відміну від спеки, яка тільки виснажувала.

Я тихенько підійшла до дзеркала і поглянула на себе. Золотисті очі та світле волосся свідчили про те, що руни ілюзій ще діяли, отже, як і планувалось, їх дії вистачає на день, тому мені потрібно їх підживлювати своєю силою кожного ранку. Самі ж символи світла були вигравіювані на моїх невеличких сережках, де права відповідала за колір волосся, а ліва – очей. Одягнувшись в свій звичний одяг для ранкових пробіжок: біла лляна сорочка та чорні брюки,  я вийшла з кімнати, щоб пробігти декілька кіл територією академії.

Холодний вітерець приводив до тями, а запах свіжої трави та квітів наповнював навколишнє повітря, даруючи відчуття неабиякої близькості з природою. Бігла в спокійному темпі, намагаючись якнайкраще роздивитися та запам’ятати нові для себе місця. Через деякий час мені трапилося озеро, що ніби закрилося від цілого світу деревами та густими чагарниками. Нічого особливого тут не було, проте здавалося, що це гарне місце щоб побути наодинці та відпочити. Підійшовши до широкого стовбура височенної ялиці, я присіла, обпершись на нього спиною, та вирішила перевести подих. Птахи весело тьохкали, напевно були дуже раді прийдешньому теплу, а декілька сонячних променів, що пробились крізь густі крони, виблискували на блакитній поверхні. Ідилія… Якби ж вона тривала вічно. Але ранок скоро закінчиться та розпочнуться заняття, тому часу на відпочинок майже не залишилося. Доторкнувшись правою рукою спочатку до однієї сережки, а потім до іншої, я знову наповнила руни силою світла.

В кімнаті вже було досить таки шумно. Тара бігала від одного плаття до іншого, щось бубнячи собі під носа.

- А ось і ти, пропажа! – викрикнула вона, щойно я зайшла. – Де ти була? У нас же урок історії розпочнеться через десять хвилин!

- Добрий ранок, Таро. Я була на ранковій пробіжці, - спокійно відповіла.

- Ти що бігала в перший день навчання? А коли ти встигнеш тепер причепуритися, одягнути плаття та відвідати заняття? – з якимось шоком в очах продовжувала засипати мене питаннями.

Я швиденько побігла в душ, а повернувшись у кімнату, підійшла до шафи, що знаходилася на моїй половині кімнати, витягла звідти схожі брюки з тими, що були на мені, проте чистіші та трішки кращого покрою, і новеньку білу сорочку, одягнула їх та швиденько розчесалася.

- В нас ще є п’ять хвилин, що цілком достатньо, щоб встигнути на історію, - промовила я до дівчини, що так і не зрушила зі свого місця. – Таро, прокинься, а то ми точно запізнимося.

Останні слова подіяли миттєво - вона швиденько одягла плаття, що весь цей час тримала в руках та стала біля дверей, але її погляд говорив, що від відповідей на деякі запитання мені не втекти.

- Ніє, ти ж Лукс, онука нашого директора, нехай і не рідна, проте єдина. Як так вийшло, що твій одяг такий… такий дешевий та чоловічий, ніби ти простолюдинка без грошей, хоча навіть вони можуть дозволити собі деякі платтячка? - запитала мене, коли ми поспішали на заняття.

- Я й так сильно завдячую дідусю Дорму за все, що він зробив для мене, тому більше ніж потрібно брати я не хочу, та й брюки з сорочкою дуже комфортні, - відповіла я, проте ж на справді все було трішки не так. Річ в тім, що  з часом дідусь настільки захопився моїм навчанням, що став забувати, що я дівчинка. Єдина, хто мені про це нагадував – це Ріна, але було вже запізно: я звикла до чоловічого стилю, до штанів, в яких було комфортно бігати та битися, та зненавиділа плаття, необережний рух в яких, міг продемонструвати набагато більше ніж того хотілося.

Але питання Тари викликали невеличке занепокоєння, а раптом саме цей одяг і приверне небажану увагу, проте через мить тривожні думки зникли, коли я побачила декількох дівчат в класі, одягнених схоже зі мною. Учителя ще не було, тому ми швиденько прослизнули на вільні місця за задніми партами. Через деякий час двері відчинилися і жінка з сивим волосся та блакитними очима повільно увійшла та привіталася:

- Доброго дня, діти. Мене звати Зара Лейн і я ваш вчитель історії, - спокійно представилася, а потім продовжила. –  Даний курс охопить період від «Заснування» до «Великого вторгнення», що відбулося двадцять вісім років тому. Сьогодні ж буде перший урок, який розкаже як та ким створювалися наші королівства.

Деякі уважно слухали, а інші, як і я, тихо сиділи і займалися своїми речами або просто спали. Історія нашого світу – це перші знання, які заклали в мою голову, тому нічого цікавого на цих заняттях я не дізнаюся, та й всі думки були про те, як розвивати силу пітьми. Річ в тім, що дідусь Дорм не мав знайомих, які б могли допомогти з навчанням. Базові спеціальні руни пітьми, які я змогла знайти в книгах та випробувати на практиці – ось і всі знання, що були здобуті протягом семи років. Інша справа ж магія світла, адже моїм вчителем був сам архімах, який навчив мене всьому, що знав сам: від простих універсальних і до надскладних спеціальних рун, залишилося тільки з порталами розібратися. В Рунній академії був тільки один вчитель пітьми, та й той дуже близький з правителем темного королівства. Так, в роздумах, непомітно добігло свого кінця заняття з історії та розпочалося інше – основи магії.