РОЗДІЛ 12: Академія.

Меланія.

Минуло сім років.

Я стояла перед відчиненою металевою брамою, що вела до Рунної академії. Попереду було чутно гомін, та й пишний букет різноманітних запахів, від приємних і до не дуже, вказував на те, що майбутні абітурієнти прийшли завчасно.

Сонячні промені гріли обличчя, а вітер вигравав з легкою сукнею, що ледь закривала коліна та нервувала мене до чортиків. Так хотілося одягнути свої звичні брюки та сорочку, проте Ріна навіть слухати мене не стала. Розказала якусь нісенітницю, що я дівчинка і щось там повинна, а під кінець і взагалі радила дякувати новій моді, де не потрібно носити пишне вбрання та тугі корсети.

Сьогодні – перший день літа та день ініціації всіх, хто досяг магічного повноліття, і подальшого їх вступу. А мені, як підказує магія, уже, ну або майже,  шістнадцять років. Свого точного дня народження я не знаю, а руни аналізу дають відповідь з похибкою в декілька місяців. Проте переживати не варто - мій обряд відбувся досить таки давно, а цей буде невеликою фікцією, щоб показати світу, що Меланія Лукс – маг світла.

Директор Дорм мав давнього друга, який просив доглянути за його онукою, якщо з ним щось станеться. Ось така от легенда моєї скромної біографії. Небагато людей знало, що ця історія вигадана, проте цілковитою правдою володіли тільки я і дідусь.

Нікому не довіряти, навіть найближчим друзям, бути завжди напоготові, покладатися тільки на свої сили та зброю – ось такі принципи закладалися в мене протягом восьми років. Я посміхнулась, на стегнах відчувалася прохолода, яка дарувала спокій, від шкіряних піхв та кинджалів, що були в них заховані.  «Аврора» та «Нікс» давно стали частинкою мене, продовженням моїх рук, а кількість рун, які були приховані в лезах та рукоятках, вражала навіть дідуся.

«Вибач, Ніксе, але в академії ти побудеш під руною ілюзії, як моє волосся та очі» - подумки промовила я, погладжуючи кинджал через плаття.

Крокуючи вузькою кам’яною доріжкою, все більше та більше наближалася до центральної площі, що знаходилася перед академією. Нарешті дійшовши до будівлі академії, я зупинилася та стала чекати початку церемонії. Людей дійсно багато, майже всі були групами: хто з друзями, хто з батьками, проте знайшлось і декілька самотніх. Уваги ніхто не привертав, можливо тільки чорноволосий хлопець, що теж тримався віддалено від інших.  Раптом юрба стала жвавішою, двері академії відкрилися і з них вийшов директор. Він підійшов до невеличкої трибуни, а за ним винесли шість пар кварцових кристалів та розмістили їх на невисоких дерев’яних табуретах.

– Вітаю всіх, хто присутній на цьогорічній ініціації майбутніх магів! – голос, підсилений рунами, розлетівся по всій території. – Мене звати Дорм і я директор Рунної академії. Сьогодні дуже важливий день для тих, хто досяг магічного повноліття. Вітаю! Незабаром ви дізнаєтесь якою силою володієте, а з часом у стінах, що знаходяться позаду мене, навчитесь нею керувати, - гучні оплески і вигуки стали лунати площею. – Все дуже просто, - продовжив дідусь, - вам потрібно підійти до вчителя бойового мистецтва Фіра Земіска, який стоїть по праву сторону від мене, та простягнути йому свої долоні. За допомогою ножа він зробить невеличкі розрізи, не хвилюйтесь, після кожного учасника кинджал буде оброблятися вогнем, тому жодної небезпеки для вас немає. Потім покладіть руки на магічні кристали, сила сама відгукнеться і заповнить кварц. Я думаю, що всі присутні знають який колір якій магії відповідає. Після ініціації підходьте до реєстратора, там задокументують ваші дані та доведуть до відома в якому класі будете навчатися. Бажаю успіху! – вигукнув під кінець Дорм та повернувся у будівлю.

Спочатку майбутні абітурієнти вели себе досить стримано, проте уже з першими яскравими кольорами, в які забарвилися кристали, спокій був забутий та розпочався хаос: крики, штурханина та бійки за першість в черзі. Все це було мені тільки на користь - менше зайвої уваги. Я тихенько стала в кінець черги, одягнувши невеликий перстень на ліву руку. Саме він містить в собі частинку моєї світлої сили, яка і буде направлена в один з кристалів, замість темної.

Минуло декілька годин, а активності, як і черги, уже майже не було. Озирнувшись та побачивши, що охочих до проходження не залишилося та й за самим процесом ніхто не слідкує, я підійшла до Фіра та простягнула долоні.

- Привіт, цуценя, - з кривою посмішкою тихо звернувся до мене.

-  Щось я не впевнена, що така стара собака як ти, навіть чарку підніме, не говорячи про бойовий ніж, - грубо відповівши, покосила погляд на кинджал в його руці.

Так, ми знайомі… Він п’ять років, майже кожного дня навчав мене бойовому мистецтву. Хоча навчанням це важко назвати: перші роки мене просто били та говорили, яка я неміч. Але з часом мої навички кращали, а тіло звикало до болю, тому одностороннє побиття все більше ставало схожим на спаринг.  Закінчилося все декілька місяців тому, коли я нарешті здобула перемогу, а Фер лишився декількох зубів.  Немає сумнівів, що він хороший учитель, проте з жахливим характером та алкоголізмом. Дідусь казав, що війна змінює всіх у гіршу сторону, проте деякі можуть з цим впоратися, а деякі – ні. От і найсильніший воїн королівства Терра в минулому, зараз виглядав як п’яний волоцюга. Раптовий біль вивів мене з роздумів, а цівка крові вже стікала по руках. От же ж зараза, навіщо було робити такі глибокі порізи. Ну й біс з ним, на практичних заняттях відіграюся.

Я підійшла до магічних кристалів, доторкнулася до них та швидко направила магію. Після того як кварци засіяли світло-золотистим кольором, попрямувала з посмішкою до реєстратора, де записали всі мої дані: ім’я, вік, тип магії, місце проживання. Мене назначили у клас світлих рун та відправили обживатися у гуртожитку, яких, до речі, теж було шість: світла, пітьми, вогню, землі, води, повітря. Відкривши двері, я побачила два ліжка, біля одного уже метушилася світловолоса дівчинка, а інше, напевно, моє.