РОЗДІЛ 7: Дім.

Дорм, директор рунної академії, був високим і мужнім чоловіком, але роки не минули безслідно. Його волосся, яке колись було густе і золотаве, тепер стало посивілим. Про випробування і труднощі, які він пережив, свідчило і лице, яке мало шрами і зморшки, а очі давно вже не палали жагою до життя. У минулому був щасливим батьком сина, але втратив його у війні з чудовиськами. Двадцять років тому, з невідомих причин, стався великий викид магії, який прорвав матерію цього світу, відкривши портал в інший, населений різними монстрами.

Сім днів і сім ночей шість архімагів магічних башт створювали руну, яка зможе запечатати несанкціонований прохід. Але за цей час тисячі чудовиськ потрапили до нашого світу. Не можна сказати, що вони були сильні чи розумні, проте їх було забагато. Здавалося, що вони зовсім не мали страху і не відчували болю. Цілий рік тривала війна, аж поки портал був запечатаний. Із шести королівств, залишилося двоє найсильніших: королівство світла Фас та королівство темряви Мадов. Інші ж були повністю зруйновані, а на їх територіях тіла вбитих монстрів отруювали землю та воду, перетворивши колись квітучі та родючі землі на місце відчуження.

Син загинув у бою, його дружина з ненародженою дитиною – в сімейному будинку, на який напала ціла зграя тварюк. Ця трагедія викарбувала глибокий слід на серці Дорма, залишивши його самого в цьому світі. Незважаючи на всі труднощі він виявився мудрим і мужнім лідером. Очолив Рунну академію, яка являлася останньою в цьому світі, та віддавав всього себе навчанню інших дітей, допомагав їм розвиватися і стати справжніми магами рун. Однак, всьому приходить кінець…

Двадцять років на посаді виснажили його тіло й дух. Останнім часом він все більше й більше думає про те, щоб відійти від справ, призначити нового директора, а самому поїхати досліджувати знищені королівства. Все йшло за планом: академія мала кваліфікованих вчителів, які справлялися з усіма проблемами, тривав пошук нового вчителя рунної магії світла та директора. Допоки його близький друг, архімаг магічної башти темряви, а в минулому вогню, з яким вони пліч-о-пліч запечатали портал двадцять років тому, не розказав цікаву історію.

Він спокійно, як  завжди, сидів у портальній кімнаті свого будинку, але його очі сяяли. Сяяли так, як і багато років тому, з надією та в передчутті.

Простір сколихнувся, перед одним з декількох рунних кругів, що були намальовані на стіні, відкрився вогняний портал, який освітив все довкола. З нього вийшов Вірд, тримаючи маленьку дівчинку за руку.

- Дорме, привіт! Ось і ми, як і обіцяв. Дозволь познайомити, це – Нія, - з теплою посмішкою, легенько її підштовхнув Вірд.

- Привіт, Нія, мене звати Дорм, але ти можеш кликати мене дідусем, - не відриваючи очі від зеленоокої красуні промовив той.

- Привіт, я Меланія, - раптове привітання дівчинки здивувало старих друзів.

- Вірде, ти ж говорив, що вона знає тільки два слова.

- Пару днів назад саме так і було, але Ріна трішки попрацювала з нею, хоча, не буду лукавити – я здивувався не менше твого.

- Хммм… Меланія ж значить темна? – задумався Дорм. - Дуже цікаве ім’я для дівчинки із світлим даром.

- Так, темна, але це найменша з таємниць і проблем, що оточують цю малечу.

 Розмова закінчилась, а чоловіки, взявши із собою Нію, вийшли з портального приміщення.

Вітальня була просторою та вишуканою кімнатою, яка витончено поєднувала елементи рунної магії з класичними деталями, створюючи особливу атмосферу та враження глибокої історії. Стіни були обкладені світлим деревом з тонкими різьбами, що утворювали складні символи та магічні знаки. Мармурова плитка з мінливим візерунком, який замінювався під впливом енергії, вкривала підлогу. Підніжжя стін прикрашали витончені вази з квітами та камін, від якого розповсюджувалося приємне тепле світло та легкий запах дерева.

У центрі вітальні розташовувався великий круглий столик, де Дорм приймав гостей. На ньому завжди лежали пергаменти, якісь книги та предмети, пов'язані з магією та історією. М'які шкіряні крісла були розміщені навколо, створюючи затишний куточок для розмов та обговорень. Нія, не соромлячись, залізна на одне з них, паралельно роздивляючись таку вишукану і багату на різні деталі кімнату. Дорм, помітивши її захоплення, посміхнувся і підійшов до неї з мискою печива.

- Ласощі для маленької гості, - сказав він, пропонуючи дівчинці ароматні смаколики.

Поки вся увага малечі була зосереджена на їжі, дідусі вирішили обговорити подальші дії.

- Дорме, як вже говорив, я хочу щоб ця дівчинка залишилася з тобою, - розпочав важливий діалог Вірд. – Я знаю, твоє життя не було простим, її – теж, - на хвилину тишина заполонила кімнату. - Можливо, саме тому ви зможете зцілити один одного. Це не означає, що наша сім’я Хорст перестане спілкуватися і доглядати за Нією. Ріна і Торан уже впустили її в свої серця, тому гарний друг і поради жінки в неї будуть завжди. Але її магія, її магія така ж як у тебе! Руни світла, що я бачив були досить потужні, і те, що вона застосувала їх без накреслення… Невже тобі не цікаво? – схвильовано запитав Вірд, на мить привернувши увагу дівчинки, яка все ще куштувала своє печиво.

- Вірде, - втомлено звернувся Дорм, – я вже старий, що ти мені пропонуєш робити з нею? Бавитися в ляльки? Вчити магії рун? Щоб що? Щоб вона стала боротися з чудовиськами та одного разу загинула, як…, - не закінчивши речення , він продовжив. – Ти ж знаєш мене, як ніхто інший, ти ж знав про мої плани: я хочу знайти нового директора для академії і просто зникнути. Хочеться спокою…, - хоча Дорм сказав ці слова, проте, він не був уже впевнений в них. З того часу, як почув історію від свого друга, що якась малеча роками виживала в тому чортовому лісі, та ще й володіла магією світла, в ньому щось змінилося. Але страх повторення минулого заважав, це розумів він і людина, яка сиділа навпроти та намагалася переконати його.