РОЗДІЛ 5: Сім’я.

Маєток розташований у прекрасному мальовничому місці на околиці столиці темного королівства Мадов - Мад. Вся його територія знаходиться під надійним захистом високого кам’яного паркану, на якому були вигравіювані складні руни вогню. При в'їзді стоять величезні ворота з витонченою кованою решіткою, на верхній частині яких можна помітити герб сім'ї Хорст – руна “Інферно”, яка також виготовлена з кованого заліза. Сам же маєток являє собою розкішну будівлю в стилі класичного замку, яка підноситься на високому пагорбі. Будівля виконана з темного каменю, зі стовпчастими фасадами та вишуканими орнаментами, що надають їй готичного вигляду. Величезні вікна заповнюють приміщення замку світлом та дозволяють насолоджуватися видом на прекрасні пейзажі. Перед замком розташований ставок, що надає особливого шарму всьому маєтку. Ставок є досить великим і глибоким, а його спокійна і безхмарна поверхня створює враження, наче час зупинився в цьому місці. В центральній частині височить статуя, очі якої завжди спрямовані на вхідні двері будівлі. Вздовж берегів става ростуть магічні дерева та рослини, які створюють природну тінь і надають йому додаткової привабливості. Водяна рослинність тихо плаває, поглиблюючи відчуття природної гармонії та даруючи заспокійливий ефект.

Нія, все ще тримаючи Вірда за руку, зробила перші кроки в середині маєтку сім'ї Хорст. Для неї це був зовсім новий світ, наповнений якоюсь чарівністю та незрозумілістю.

Торан, повний енергії та хвилювання, перший забіг в будівлю. Він сумував за своєю мамою але ще сильнішим було його бажання поділитися враженням від нової знайомої.

- Мамо! – закричав Торан, підбігаючи до Ріни з радісним обличчям.

Жінка з світло-блакитними очима і довгим, такого ж кольору, волоссям, обережно повернулася до сина. Сльози стали дзвінко падати на кам'яну підлогу вітальні. А круглий живіт, в якому підростали сестрички Торана, не дозволив швидко підбігти і обійняти сина.

- Синок! Радість моя! Щастя моє! – затиснувши в міцних обіймах пропажу, розціловувала і промовляла Ріна. А після декількох хвилин ніжності суворо запитала: - Ти де був? Ти знаєш як ми всі злякались… як я злякалась?

Майже два тижні тому господиня замку не змогла знайти сина на задньому дворі маєтку. Цілий день слуги метушилися в пошуках хлопчика. Батько, Герн Хорст, вже пару днів був на секретній місії. Часто такі місії могли тривати кілька тижнів, що, напевно, було головним мінусом в роботі командира магічної розвідки. Мати, Ріна Хорст, була на сьомому місяці вагітності. Саме тому за пошуки Торана взявся Вірд. Він заспокоїв невістку та розпочав вимальовувати своїм посохом магічні руни пошуку. Будучи впевненим в своїх силах, архімаг магічної вежі планував швидко знайти і покарати свого внука. Але Темний ліс вніс свої корективи і пошуки зайняли аж десять днів.

- Мамо, вибач будь ласка, – тихо промовив Торан, очима рахуючи подряпини на своїх чобітках. – Я чесно-чесно більше так не буду...

Стукіт каблуків дідусевих чобіт ехом розлетівся по всьому замку, відволікаючи маму й сина від діалогу. Ріна, витерши краплинки сліз, які все ще залишалися в двох світло-блакитних озерцях, з посмішкою поглянула на Вірда. Але замість слів подяки пролунало лише два слова:

- Що за…

- Мамо, знайомся, це – Нія. Саме вона врятувала мене в Темному лісі, – весело прощебетав Торан.

Стан шоку, який проступив на лиці жінки, змінився оцінюючим поглядом досвідченого слідчого магічної поліції, нехай і в декреті. Та її злочинці так не лякали, як це робить дівчинка років шести-семи, те що Нії вже вісім, було важко сказати дивлячись на худе й маленьке тільце. Довгі нігті, холодний погляд, тихі кроки, та вона навіть не змогла відчути, як дівчинка зайшла в замок.

 - Вірде, хто це? – закінчивши споглядання, спокійно запитала Ріна.

- Чесно… важко сказати, - старий плюхнувся в своє улюблене крісло у вітальні, перед цим посадивши дівчинку на диван. – За весь час, що ми були разом, вона промовила тільки два слова: “Нія” і ”мама”. Як я зрозумів, то дівчина довгий час мешкала в Темному лісі. І не просто жила, а адаптувалася до нього і приручила деяких звірів… Сенгор! Та цей сенгор був вдвічі, а може навіть втричі більший звичайного! – інтонація останніх речень сильно контрастувала з попередньою. – І він не просто поважав її, він її боявся! Що такого повинна зробити маленька дівчинка, щоб вовк, більший, ніж наша вітальня, не міг очі підійняти на неї? – вже не стримуючись голосно говорив Вірд. – Але це не основне, - заспокоївшись, продовжив доповідь. – Вона врятувала нашого бешкетника та використала руну світла, без її написання, навіть не поворухнувшись. Мені здалося, що магія була скануючого типу. Дівчинка підсвідомо хотіла зрозуміти які в мене наміри і чи не ворог я їй.

Після розповіді, ніхто не наважувався порушити тишу. Нія тихенько сиділа, з цікавістю роздивляючись інтер’єр вітальні та господиню замка. А Ріна намагалася щось зрозуміти.

– Я вже дещо придумав, - спершись на посох встав з крісла Вірд. – В мене є давній друг – Дорм. Думаю, що найкращим рішенням буде віддати дівчинку йому. Він - директор Рунної академії, людина, знання якої важко переоцінити. Та головне – він також володіє рунною магією світла, - впевнено промовив дідусь, замислившись про щось ще. – Його син помер багато років тому. З того часу, цей старий пень перестав цінувати життя. Як його товариш, я хочу щоб йому було заради чого… заради кого жити. А зараз потрібно привести дівчинку до ладу: вимити, одягнути та зрізати ці пазурі, - на останніх словах Вірд широко посміхнувся. – Ріно, постарайся розпочати адаптацію Нії до людського світу: навчи деяким словам, вмінням, але будь дуже обачною з нею. А ти, Торане, - погляд впав на малого. – Стань їй гарним другом.