РОЗДІЛ 4: Початок історії.

Протягом усього тижня дідусь Торана, Вірд, безперервно шукав свого внука. Він використовував магічні руни пошуку, але в Темному лісі їх робота була дещо обмежена. Магія заполонила кожен його куточок, немов занурила у море. Саме це створювало багато перешкод та завадило швидко знайти хлопчика. Торан впізнав голос дідуся і з радістю кинувся йому на зустріч. А Нія тихенько, крадучись, послідкувала за ним.

Вірд Хорст був високим і статним чоловіком з сивим волоссям та глибокими зморшками на обличчі. Його очі виражали мудрість і життєвий досвід, але зараз вони були повні занепокоїння. Чоловік був одягнений у довгий темний плащ, а в руках тримав посох, який являв символ влади та магічних здібностей, виготовлений із темного дерева з висіченими рунами по всій поверхні. Але це не тільки знаряддя для магії, але й вірний товариш, який супроводжував Вірда в усіх його подорожах, надаючи йому силу і впевненість. Чоловік був мудрим і досвідченим магом вогню, здатним використовувати сильні руни та інші магічні знаряддя. А його висока посада рунного архімага в темній башті королівства Мадов наділяла владою, та примушувала поважати не тільки за силу але і за статус.

Вірд відчув радість, бо знайшов пропажу і навіть не згадав про наміри дати гарної прочуханки за те, що той самостійно пішов до лісу.

- Дідусю! – прокричав хлопчик, міцно обіймаючи старого.

- Торане, нарешті, я так радий, що тебе знайшов! – Сильніше притискаючи малого, вигукнув дідусь. - Цілий тиждень часу і рік мого життя коштувала твоя витівка!  – веселим і трішки сварливим тоном промовив Вірд.

Його щастю не було меж, адже він знайшов свого любого і єдиного внука, а зараз вони просто обіймалися після такої тривалої розлуки. Але потім Вірд помітив маленьку дівчинку, яка стояла здалеку і дивилася на них. Це шокувало його. Перше запитання, яке з’явилося в його голові, було про те, чому він не відчув її присутності. Він сильний маг, на якого Темний ліс не повинен був вплинути, притупивши його відчуття. Але чим більше він дивився на дівчинку, тим більше виникало цих питань: хто вона, як вона тут вижила, і що це за дивне відчуття, ніби хтось використовує руну світла, щоб просканувати його самого?

Дівчинка вела себе дуже насторожено, вона відчувала силу нового знайомого. Але поведінка Торана надихала її залишитися, а не втекти, зникаючи в темряві, як це робила раніше, коли зустрічала сильних чудовиськ. Нія знову звернулася до свого внутрішнього чуття, яким, насправді, була батьківська руна, саме воно допомагало їй виживати усі ці роки. Тепло, яке стало походити від спини, підказало їй, що небезпеки немає і стало заспокоювати обережну дівчинку.

- Вибач мене, діду, я чесно не думав, що цей ліс такий страшний, а я… такий слабкий. Я намагався створити руни вогню, як ти мене і навчав, але вони зразу ж розвіювалися в повітрі, - схиливши голову, тихенько прошепотів Торан. – А це, - показав хлопчина на дівчинку. – Це Нія. Вона та її звірі-друзі врятували мене, - цього разу його голос звучав впевнено та містив в собі дитяче захоплення.

Вірд, не зовсім розуміючи про яких друзів говорить онук, став вдивлятися за спину дівчинці, в темні лісові хащі, та побачив те, від чого його руки напружилися, а брови піднялися. Він чітко роздивився великого сенгора. Що, до біса, їв цей вовк, щоб вирости таким великим! Над ним же доплітав свою павутину міракс, на спині якого сиділа умбра. Такого поєднання він не бачив за усе своє довге життя. Та й це ще не все: здавалось, що вони захищають маленьку подругу. Не довіряти своїм очам причин не було, проте мозок вперто відмовлявся приймати це або, хоча б, дати логічну відповідь.

Єдине, що старий розумів, що Нії тут не місце. По-перше, вона була людською дівчинкою. По-друге, вона врятувала його внука. І, по-третє, дівчинка могла використовувати магію рун світла, без самого написання цих рун, та ще й в Темному лісі, в якому і світла то не було.

Протягом цілого дня дідусь намагався знайти спільну мову з маленькою Нією. За цей час він зрозумів, що для неї головне це їжа: не можна відволікати, а, тим більше, забирати її. І хай тоненьке та худеньке тіло може ввести в оману, але гострі нігті та хижий погляд завжди нагадують про потребу бути обачним. А після сьогоднішнього близького знайомства про це буде нагадувати ще й шрам, який простягався на правій руці Вірда. Швидкість Нії та гостроту її пазурів він встиг оцінити, коли мав необачність посягнути на великий смажений шмат м’яса.  Як не дивно, але саме після цього дівчинка перестала сприймати його як ворога.

- Нія, я розумію, що тобі важко довіритися мені, проте я хочу щоб ти пішла з цього лісу разом зі мною і Тораном, - Вірд намагався повільно та з допомогою слів і жестів пояснити дівчинці, щоб та пішла з ними.

Нія на підсвідомому рівні розуміла, що її хочуть забрати з лісу. З місця, яке стало її домом, яке годувало її та подарувало вірних друзів, яке допомогло їй вижити. Вона не хотіла йти, проте, саме в цей момент роздумів, хтось, ніби з середини, підштовхнув її підійти до Вірда. Нія звикла довіряти своїм чуттям, інстинктам, тому обережно підійшла до нього і вклала свою маленьку руку в його велику. Тепло, якого дівчинка давно не відчувала, огорнуло її та надало впевненості у своєму виборі. Озирнувшись на друзів, які залишилися в темряві лісових хащів, дівчинка пообіцяла собі, що колись побачиться з ними.

Рис.4. Вихід з Темного лісу.