РОЗДІЛ 3: Зустріч.

Торан, хлопчик з великим бажанням довести свою мужність, вирішив випробувати свої сили в Темному лісі. Взявши всю свою впевненість та надію на пригоди з собою, він увійшов у густу павутину дерев і загубився серед темряви.

Серце хлопчика билося від страху, коли він помітив місцевих звірів, що обступили його. В своїй уяві Торан уміло застосовував руни вогню щоб налякати чудовиськ але зараз магія його не слухалася, навіть іскорки не виходило.  Його страх перетворився на крик, який пролунав лісом. 

Прибувши на місце, Меланія побачила чорноволосого хлопчика у віці десяти років, волосся якого, стирчало у всі боки, додаючи йому дитячої чарівності. Він мав засмаглий відтінок шкіри, який примножував його загадковість і додавав натяк на пригодницький дух. Карі очі були віддзеркаленням його внутрішньої сміливості та допитливості. Хлопчина мав худорляву статуру, яка свідчила про його витривалість і активний спосіб життя. Одяг же був простим та функціональним: зношена коричнева сорочка, проте з дуже якісного матеріалу, чорні штани, які допомагали йому злитися з навколишнім середовищем. На його ногах були гарні, хоча і забруднені, чоботи, які забезпечували комфорт і захист у складних умовах лісу. Вся його зовнішність говорила, що Торан був готовим досліджувати небезпечні шляхи й приймати виклики, які ставила перед ним доля. 

- Хто ти? - запитав хлопчина з трепетом у голосі, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається та хто ці дівчинка і звірі, що відгукнулися на його крик.

Меланія подивилася на нього з обережністю та цікавістю в очах - таких звірів їй ще не доводилося бачити в цьому лісі. Думка, яка виникла в її голові, говорила, що ця жива істота дуже схожа на неї: подібні кінцівки, голова, очі. А ще звук, який вона почула, був такий знайомий їй. Колись, коли мама й тато були поруч, дівчинка чула від них щось схоже.

- Хто ти? - повторив він ще раз. - Моє ім'я Торан. Я тут трішки загубився, -  вставши на ноги і почухавши потилицю, більш впевнено промовив. 

Час плинув, а Торан все ще не мав відповідей на свої запитання. Дівчинка та звірі близько не підходили, проте настороженості з їх сторони уже не було.

- Можливо ви підкажете як вийти з лісу? - повторював він з нетерпінням у голосі, надіючись на розуміння.

- Ме...Ні...Я..., - перші звуки, в які дівчинка вклала багато сили й концентрації, ехом пройшли по лісу, - Ніяя.

- Нія? Це твоє ім'я? - усмішка з'явилася на його обличчі, - Я - Торан, - прикладаючи праву руку до серця, промовив хлопчик, - А ти - Нія, - тепер його рука стала вказувати на неї.

Обережно підійшовши до нової знайомої, він, нарешті, зміг її гарно роздивитися, так як його очі не могли повноцінно бачити в темному лісі. Дівчинка восьми років, мала світле волосся, яке було трішки забруднене. Два темно-чорних пасма, які спадали по обидва боки обличчя, привертали увагу. Її зелені очі, насичені як молода весняна трава, буяли на дитячому обличчі, надаючи йому природної краси. Одяг Нії був створений з природних матеріалів, що збиралися у лісі: листя, лози, квітів. Великі нігті, які стали результатом багаторічного перебування в лісі вселяли жах. Саме вони стали інструментом для виживання, замінивши їй зброю і знаряддя для полювання.

Здивування і страх - перші емоції, які вразили Торана так же швидко, як і дівчинка, яка миттєво перемістилася за його спину. Цікавість в її зелених очах, спонукала зменшити відстань між ними. Принюхавшись, вона заспокоїлася і розвернулася до хлопчини, а золотисте волосся хвилями вкрило всю спину.

Минуло два дні і вже здавалося, що Торан назавжди залишиться загубленим серед дерев. Він зрозумів, що його прийняли в цю дивну команду, яка складалася з трьох диких звірів та маленької дівчинки, яка, напевно, була смертоносніша, ніж усі інші. Вона полювала на різних чудовиськ, розрізаючи їх своїми кігтями, а потім поїдала м'ясо разом зі своїми друзями. У враженого, цим видовищем, хлопчини нарешті вийшло намалювати руну вогню і він розвів багаття, яке спочатку налякало його новоздобуту компанію, але нерозуміння швидко змінилося бажанням, коли запах смаженого м'яса долинув до них. Нія миттєво стрибнула до Торана і відібрала те, що так смачно пахло. Такої смачної їжі вона ще не куштувала, а на мінімальний рух хлопчика дике гарчання виривалося з її маленького тіла.

Ще один тиждень канув у минуле. Звірі та Нія гарно сприйняли свого нового товариша. У них була злагоджена команда: Торан готує м'ясо, а вони захищають його від мешканців Темного лісу, допоки не почулися голоси:

- Торане! Торане!

Рис.3. Темний ліс.