РОЗДІЛ 2: Прихисток у Темному Лісі.

Після того, як руна була закінчена на спині маленької Меланії, її життя раптово змінилося. Новий символ виявився сильним талісманом та відсторонив дівчинку від небезпеки, що чатувала навколо. Вона перенеслася в саме серце Темного лісу, що простягався на території темного королівства Мадов.

Цей ліс був наповнений містичною аурою та ховав у своїх просторах небезпеку, що чатувала на кожному кроці. Густі дерева піднімалися до самого неба, утворюючи темну та сплетену крону, яка загороджувала сонячні промені та замітали стежки під своїми гілками.  Кожен шепіт вітру та кожен тріскіт гілки здавався надприродним. Ліс був сповнений таємницями, приховував небезпеку у своїх затишних галявинах та заплутаних стежках. Порожнеча та загадковість огортала кожен кущ, кожен стовбур, і кожен звук набував ехо, створюючи враження, ніби хтось уважно слідкує зі схованки.

Темний ліс пестив своїх власних мешканців - чудовиськ і звірів, що, здавалося, вилізати просто з найгірших кошмарів. Їхній вигляд був загрозливим та жахливим: великі кігті, зловісні очим та чорна шерсть, що мерехтіла у темряві. Виживали найсильніші - таке правило панувало тут, тому й не дивно, що знайти "біленьких і пухнастих" тут було майже неможливо.

Серед густого чагарнику прокладалася вузька стежинка, по якій Нія вперше ступила своїми ніжками. Магія заповнювала ліс, змішувалася з темрявою та доповнювала таємничість цього місця. Кожен звук викликає трепет у серці, а кожен погляд збуджує непевність. Та незважаючи на це, Нія відчувала, що ліс її приймає, ніби стає її прихистком. Маленька дівчинка, яка залишилася одна в цілому світі, не відчувала того страху і розгубленності, які повинна відчувати. Листя шелестіло під ніжками, викликаючи мелодійний звук, що линув у повітрі. Він супроводжував кожен крок Меланії, нагадуючи дівчинці про її силу та рішучість. Ліс був сповнений запахами грубої землі, лісових ягід та смоли, що спліталися у магічну симфонію ароматів. Він вабив своєю незвичайною красою та містичними створіннями, які переховувалися в його глибинах. Темні силуети чудовиськ, що бродили серед дерев, не наближалися до маленької дівчинки, лише їхні гострі погляди пронизували її душу. Вони відчували в Меланії темну силу руни та її потенціал, присутність якої надавала їм почуття спокою та шанобливого страху.

Першим наважився підійти сенгор – велетенський вовк, що володіє чорним оком, яке світиться вночі і дозволяє йому бачити в темряві. Його густа шерсть має кольори північних зоряних сяйв, а пазурі і зуби дуже гострі і смертельно небезпечні. Прихиливши голову до ніг маленької Нії, він чекав, чекав її схвалення або гніву. Його відчуття кричали, що це не маленька дитина, а смертельна небезпека, тікати від якї немає сенсу. Його шерсть, як і все тіло, тремтіло доти, поки ніжна рученька не лягла йому на голову і стала гладити за вушком. Після цього позаду, прямо з тіні, вистрибнула умбра - кішка - маніпуляторка тіней. Вона здатна зникати серед них і пересуватися непомітно, майстерно користуючись своїми здібностями. Її зеленуваті очі світяться, коли вона налаштована на полювання. А зверху спустився на своїй павутині міракс – величезний павук з вісьмома довгими лапами, що має обличчя, яке здавалося багатогранним кристалом. Він може плести магічні павутинки, а ті виявляються невидимими для ворога і ловлять його у пастку. Саме ця трійця стала не просто першими звірями, що подружилися з нею, а й її наставниками. Разом вони створювали команду, що допомагала Нії вижити та розвивати її потужні здібності. Сенгор навчав полюванню, умбра - мистецтву непомітного пересування, міракс - майстерності пасток. Також дівчинка на підсвідомому рівні використовувала магію рун, хоч і не складну.

Час у Темному Лісі протікав повільно, мов тихий струмок, але кожен день приносив нові виклики та пригоди для Меланії. Вона вчилася розуміти і контролювати силу руни, яка таїлась в її тілі, поступово стаючи її надійним оберегом. З кожним новим днем Нія виростала не тільки фізично, але й духовно. Вона набувала мудрості та знань від своїх друзів-звірів і чудовиськ, що оточували її. Вони навчали розрізняти справжню загрозу від помилкового страху, розуміти та поважати природні закони та зв'язок між усіма створіннями.

Згодом, через п'ять років, вона бігала як кішка, полювала як вовк і міркувала як павук, поки не почула як хтось кричить...

Рис.2. Сенгор