РОЗДІЛ 1: Трагедія минулого.

Сонце майоріло на височині, освітлюючи маленьке село, що розкинулося серед зеленого гірського пейзажу. Вузькі вулички, вкриті бруківкою, тягнулися вздовж будинків із дерев'яних балок та глиняних стін, які ще не до кінця відновили після пожеж і руйнувань. Дехто з мешканців і досі лагодив паркани або відбілював закіптюжені стіни. Час ніби завмер між минулим болем і сьогоденням, а вітер, що гуляв між пустими хатами, інколи приносив із собою слабкий запах трагедії восьмирічної давності.

Колоритні ринки знову ожили вздовж вулиць, де місцеві жителі торгували рукотворними виробами, свіжими овочами, фруктами, а також зібраними травами. Але навіть серед цього живого шуму та строкатого життя можна було помітити сліди недавнього лиха: обпалене каміння в фундаменті деяких будинків, почорніла земля, яка так і не змогла зазеленіти знову.

По краю поселення тягнувся маленький річковий потік – джерело життя, що залишилося незмінним попри все. Його прозорі води текли спокійно, неначе змиваючи сліди минулого, даруючи поселенням надію на новий початок. Саме тут, в будиночку, що виглядав новішим за сусідні, жила маленька дівчинка разом із батьками.

Мамин голос викликав у Нії занепокоєння. Вона підійшла до дверей батьківської кімнати та штовхнула їх своїми маленькими ручками. Батько та мати, люди, які піклувались про неї та безмежно кохали, знаходилися посеред кімнати і активно щось обговорювали. Дівчинка не могла зрозуміти більшості слів але тривога батьків передавалась і їй.

- Скоро вони знайдуть нас, - промовив тато з сумним виразом обличчя.

- Ми не дозволимо їм забрати Нію! - відповіла мама з непохитною рішучістю в очах.

- Руни..., - промовив батько, його голос лунав інакше: він став твердим і рішучим.

- Так, руни... ми повинні передати їй нашу силу, нашу магію, наше життя. Можливо, це стане для неї шансом на виживання.

Батьки помітили донечку, яка тихенько зайшла в їх кімнату. Мамине обличчя осяяла посмішка, а з очей потекли сльози.

- Ми були готові до цього, коханий, - промовила, беручи Нію на руки.

Батько розпочав приготування. Колись давно, під час закінчення війни з драґами, він знайшов стару книгу, яка допомогла йому пізнати магію темряви. Деякі знання були справді шокуючими, зокрема обряд, що надавав можливість вкласти все своє життя в одну руну. Це таїнство було настільки ж заборонене, наскільки і забуте. Ще три роки тому, коли Нія тільки народилася, вони стали готуватися, щоб захистити своє дитя. 

Розрізавши свою руку, він почав вимальовувати темну руну за допомогою своєї крові на спині дівчинки, яка примостилася в мами на рученятах. Часу щоб попрощатися з янголятком в нього не було, цю можливість він залишив коханій. Темна, неначе жива, нитка простягалася від руки і до маляти. Тіло почало тремтіти, але він не зупинявся та був зосереджений на єдиній меті – захистити свою дитину.

- Все буде добре, сонечко, ми з татом тебе дуже сильно любимо і будемо завжди з тобою, пам'ятай про це, - мама поцілувала дівчинку в лоб, губи засвітилися і дівчинка заснула.

Батька охопила темрява, розчиняючи його в руні. Адріана, поклала дівчинку на ліжко, і розпочала свою частину приготувань. Її руна мала назву "Життя" - найсильніша руна світла. Так, темні і світлі, як і руни води та вогню, не повинні поєднуватися, вони ворогують між собою і нівелюють сили. Але так сталося, що саме їх дочка, народжена від союзу темного і світлого магів, могла поєднувати в собі дві сили. Яскрава нитка простягалася від руки матері і до спини дитини, вплітаючи нові візерунки.

- Це все, що ми можемо зробити, - ледве поворухнула мама своїми губами.

Світлий туман охопив Адріану і розчинив її в донечці. Руни, як протилежні брати, мають свої унікальні властивості та символіку, створюючи баланс між захистом і життям злилися в одну, не бачену до цього.

Біль змусив дівчинку прокинутися і кричати. Щось нестерпно пекло на спині, навіть не на ній, а десь в середині, під шкірою. Не витримавши цього, Нія поринула у цілющий сон.

Рис.1. Завершена руна "Захисту і Життя"