Епілог

Світ змінився.

І я — разом із ним..

Об’єднані землі колишнього Дракенталя й Лореталя тепер носили нову назву — ту, яку народ вимовляє з гордістю. Тенелісс став королівством не магії й сили, а рівноваги. Місцем, де тіні не ворогували зі світлом, а живуть поруч. Де руни не лякають, а захищають.

Мій титул давно вже офіційний — Аврелія Рунель, Повелителька об’єднаних земель Світла й Тіні.

Та найважливіше — не титули.

А те, що на моїх руках зараз спить маленьке диво.

Моя донечка.

Елларія.

Її ім’я було першим словом, яке я відчула, а не придумала. А очі — в неї точнісінько як у Тейрона, блакитні.

— Вона буде сильною, — шепоче Тейрон, торкаючись її крихітної долоньки.

— Так сильнішою за нас.

Його рука в моїй усе ще така ж тепла й надійна, як у той день, коли ми дали одне одному рунічну обітницю.

Магія і досі поєднує нас. Коли він торкається моєї шкіри — руни м’яко світяться, неначе впізнають його.
А коли я беру Елларію на руки, її маленькі руни, що щойно починають пробиватися, відгукуються теплим сяйвом. У нашому ельфійському світі руни у дітей проявляються лише після трьох років, і кожне їхнє світіння — це наче перший подих магії в її житті.

Кайлен та Ліавель теж знайшли свій шлях. Кайлен став головою Ради моєю правою рукою. Суворим. Мудрим. Часом надто прямолінійним, але незмінно справедливим.

Ліавель стала його парою, і разом вони перетворили Раду з архаїчного пережитку на справжній дорадчий орган. А ще в них народився син, Сайлен, який народився трохи раніше за Елларію — світловолосий, з очима кольору місячного каменю, і з характером, який уже змусив половину Ради перевтомитися.

Ліавель сміється, коли я кажу, що наші дівчатка колись або врятують світ разом… або двічі його перевернуть догори дриґом.

Наші діти ростуть разом. Сміються, сваряться разом.

Елісса стала головною радницею магічної канцелярії Тенеліссу. Вона залишалася шумною, яскравою, відданою. А Квелая — завжди поруч.

Грибомор… став тепер — офіційним хранителем тіней лісу. А також  разом з Квелаєю відкрив… таверну. З настоянками зі світлих ягід та грибів. Цікаве поєднання. Втім, тепер це найпопулярніше місце в ельфійському світі.

Мої подруги — Віка, Ксю і Анна.

Вони отримали мій лист. І… не повірили. Звісно, не повірили.

Тому одного дня я повернулася в людський світ — не назовсім, лише щоб попрощатися правильно. А вуха і крила довелося сховати завдяки магії, яку я знайшла в блокноті мого батька, адже він жив серед людей, як людина, а не як ельф.

***

Я виходжу на балкон. Ніч повільно спускається на Тенелісс, запалюючи в повітрі світляних метеликів. Тейрон обіймає мене, притискаючи теплий лоб до мого плеча.

— Невже ти колись думала, що станеш Повелителькою? — запитує він.

Я сміюся.

— Невже ти колись думав, що станеш… добрим?

Він фиркає, але посміхається.

— Я добрий тільки для вас двох.

— І для Елісси, — додаю я.

— Це випадковість.

— І для Кайлена.

— Він мене дратує.

— І для Сайлена.

— Він мене шантажує.

Ми обидва сміємося. Сміх розсіюється над містом,  зливаючись із вечірнім вітром.

І тепер, коли позаду — ворожнеча, страх, втрата… Перед нами — життя.

Я знаю: Моя донька Елларія виросте в мирі. Син Кайлена і Ліавель — Сайлен — стане її найкращим другом. А ми з Тейроном поведемо Тенелісс у нову епоху світла й рівноваги.

Від авторки: Дякую, що були зі мною на сторінках мого першого фентезі! Мені дуже важливо дізнатися вашу думку, адже це мій перший досвід у цьому жанрі, і я ще тільки починаю знайомство з ним. Буду щаслива, якщо залишите коментар і поставите вподобайку — авторці буде дуже приємно.