ᕙ⁠ Розділ 50 ᕗ

Кайлен мовчить, дивлячись на мене так, ніби бачить вперше. А я стою перед ним — і вперше не тікаю від власних почуттів.

— Тож… — його голос ледь чутний, — скажи мені правду. Він важливий для тебе? Тейрон?

Я заплющую очі на мить. Хочу збрехати. Хочу сказати «ні». Хочу вдавати, що все це — непорозуміння. Що моє серце не збилось тоді, коли темний ельф торкнувся мене. Що його голос не відлунює десь під шкірою.

Але все це — неправда.

— Так, — вимовляю тихо. — Він… важливий.

Кайлен заплющує очі на мить. Він не злий — ні. Він просто… втомлений. Зламаний.

А потім видихає й говорить:

— Я знав. Просто… сподівався, що помиляюся.

Я повільно підіймаю голову.

— Кайлене…

— Не треба, — він злегка піднімає руку, ніби відгороджуючи мої слова. — Я не тримаю на тебе зла. Просто… якщо тобі знадобиться допомога — скажи. Я зроблю все, що в моїх силах.

— Дякую. За все.

Він піднімає на мене погляд.
Там — ніжність, що розриває.

Я набираю повітря, ніби мушу змусити себе вимовити наступні слова:

— Кайлене… ти справді станеш парою Ліавель?

Ельфей не одразу відповідає. Лише опускає погляд, торкається пальцями рукава — жест, який видає напругу сильніше, ніж будь-які слова. Нарешті він говорить:

— Так. — Його голос рівний… надто рівний. — Вона хороша. Вірна. Вона кохає мене й хвилюється за мене. Думаю… — Кайлен робить коротку паузу, і вона ріже мене глибше за будь-яку руну. — Думаю, кращої пари, ніж вона, мені не знайти.

У грудях щось стискається. Не від ревнощів — від того, що я бачу, як він намагається триматися.

— Я розумію, — шепочу я.

Кайлен піднімає голову — і в очах у нього сум, не образа.

— Аврелія… — він робить крок ближче. — Я не хочу, щоб ти думала, ніби ти винна. Ми різні. Ти завжди йшла своїм шляхом. Я… просто не був твоїм.

Я ковтаю повітря, яке тепер здається гострим.

— І що тепер? — питаю тихо.

— Тепер… — ельфей оцінює мене поглядом. — Ти хочеш знати, що сталося з Тейроном, так?

Різко піднімаю погляд.

— Так. Ліавель сказала, що бачила… смерть. Але я не розумію нічого.

Кайлен зітхає й передає мені мої речі.

— Я не той, хто повинен це пояснювати. Ліавель бачила більше за мене. Якщо хочеш… я покличу її. Вона розповість.

Я киваю, беручи татові книги і блокнот.

За мить Ліавель з’являється у дверях — тихо, майже беззвучно, немов тінь світла.

— Ти… провидиця, так? — запитую тихо. — Ти сказала, що бачила мою смерть. Бачила Тейрона. Тоді скажи мені: що сталося? Чому він забрав мою силу… і повернув її?

Ліавель злегка підіймає брову, ніби не очікувала, що я наважуся. Вона повільно підходить ближче, її кроки — беззвучні, як подих вітру між дерев.

— Ти справді хочеш знати? — питає вона.

Я не відводжу погляду.

— Так.

Вона видихає. Погляд її раптом темнішає, і те, що я бачу в ньому — не зневага.

Страх.

— Ти разом із Тейроном мала завершити печатку, — говорить Ліавель повільно, ніби щоразу зважує кожне слово. — Бо тільки двоє, пов’язаних рунами, можуть втримати її силу й спрямувати в серце Забороненого лісу. Саме так ви мали його врятувати.

Вона робить крок ближче. У її голосі немає зверхності — лише сумне знання.

— Але те, що ти несеш у крові… твоя магія ще надто молода. Печатка — це не просто ритуал. Це сила, яка розриває все слабке. Вона мала знищити тебе. Розламати душу і тіло.

Я відчуваю, як щось холодне пробігає по хребту.

Ліавель продовжує тихіше:

— Я бачила це у видінні. Бачила, як ти падаєш, не витримавши тягаря. І як Тейрон… стає між тобою й смертю. Він забрав на себе те, від чого ти не мала жодного шансу вижити.

Вона зустрічає мій погляд — і вперше в її очах немає зверхності. Тільки правда.

— Темний ельф прийняв удар печатки замість тебе, Аврелiє. Він втримав те, що мало тебе знищити.

Кайлен застигає поруч, напружений до межі.

— Якби Тейрон цього не зробив, — додає Ліавель, — ти б не стояла тут. Він… віддав себе без вагань.

Я відчуваю, як всередині щось стискається так сильно, що важко дихати.

— Тейрон знав, на що йде, — шепоче Ліавель. — І все одно зробив це.

Мене морозить від голови до п’ят.

— Він… помре? — запитую я. — Через мене?

Ліавель дивиться прямо в очі:

— Після того, як він повернув тобі силу, у нього залишилося дуже мало власної. Магія печатки повільно витягує його життя. І амулет Алерона… — вона робить паузу. — Він стримує руйнування. Але не лікує.