ᕙ ⁠Розділ 25 ᕗ

Він робить кілька кроків уперед, рукою торкаючись кори дерева, на якому м’яко світяться руни. Від його дотику вони ніби оживають, пульсують золотим світлом.

— Наші батьки не були ворогами, — продовжує Тейрон тихо. — Вони хотіли змінити старий світ. Дати шанс усім — світлим, темним, феям, ельфам, навіть ельфеям. Але Рада боялася. Вона не могла дозволити, щоб магія темних змішалася зі світлою. Бо тоді баланс, яким вони керували, розсипався б.

Я слухаю, і кожне його слово ніби пронизує мене. Це звучить занадто щиро, щоб бути брехнею.

— Вони зробили те, чого Рада не пробачила. — Тейрон нахиляє голову. — Вони створили Печатку Єдності — камінь, у якому поєднали свої сили. Символ того, що світ може бути іншим. Але замість миру, він став причиною війни.

— Печатка… — шепочу я, дивлячись на сяючий камінь.

— Так, — його голос лунає майже пошепки. — І вона ще жива. Та Рада злякалася її сили й прокляла все, що було з нею пов’язано. Твоїх батьків, мого батька, навіть сам ліс.

Тейрон підводить погляд на мене. Його очі блищать у напівтемряві — в них відбивається світло рун.

— І тепер лише той, у кому є обидві частини — світла й темна, — може зняти це закляття. Твоя кров, Аврелія… вона ключ до всього.

Моє серце починає калатати сильніше.

— Якщо це правда, — кажу тихо, — тоді чому я маю вірити, що ти не хочеш скористатися мною так само, як Рада скористалась Кайленом?

Тейрон відкриває рота, щоб щось відповісти, але повітря раптом змінюється.

Тиша розривається глухим спалахом енергії — золотаво-зелена хвиля пробігає між деревами.

Я відчуваю, як руни на моїй шкірі спалахують, реагуючи на щось невидиме.

І тоді чую голос.

— Відійди від неї, Тейрон.

Моє серце здригається. З тіні, що розливається між деревами, виходить Кайлен. Його обличчя — холодне, зосереджене, в руці він тримає меч, який тихо світиться сріблом.

Навіть ліс відступає перед його присутністю — руни на деревах гаснуть, наче бояться його сили.

— Як завжди вчасно, — каже Тейрон тихо, навіть не обертаючись. — Ніколи не даєш мені закінчити розмову.

— Бо кожна твоя розмова закінчується злом, — відповідає охоронець, наближаючись. Його голос рівний, але в ньому чути стриману лють. — Відпусти її.

Я відступаю на крок, стоячи між ними. Повітря гуде — між їхньою магією напруга така, що здається, ще мить — і все вибухне.

— Вона прийшла сама, — спокійно відповідає ельф, дивлячись просто на Кайлена. — І почула правду, яку ти так старанно від неї приховував.

— Правду? — у голосі охоронця бринить іронія. — Ти називаєш правдою свої напівзруйновані спогади? Те, що Рада вигнала тебе за спробу зламати Печатку й випустити тіні.

Очі Тейрона блимають холодом.

— Вони не тіні, а істини. Рада просто боялася того, що не могла контролювати.

— І через це прокляли її батьків, — різко кидає охоронець. — Через тебе й твого батька!

Тиша. Навіть ліс, здається, завмер.

Тейрон робить крок ближче, його голос стає тихішим, але твердішим:

— Не смій так говорити про мого батька. Він захищав цей світ — не руйнував.

Їхні погляди зустрічаються. Це не просто давня ворожнеча — це щось глибше, старе. І чим довше я дивилася на них, тим менше розуміла, де правда, хто бреше, а хто говорить щиро… А може, вони обидва ховають від мене лише частину істини, залишаючи мене в морі здогадок і сумнівів.

Я не витримую.

— Досить! — вигукую. — Обоє!

Вони мовчать, але напруга не спадає.

— Якщо ви справді знали моїх батьків, — кажу, намагаючись говорити спокійно, — то чому замість того, щоб допомогти мені зрозуміти правду, ви  воюєте між собою?

Тейрон дивиться на мене з якоюсь дивною м’якістю, майже жалем.

— Бо правда завжди має ціну. І не всі готові її сплатити.

Кайлен стискає меч так, що побіліли пальці.

— Аврелія, ми йдемо. Це місце небезпечне. Його слова — отрута.

— Отрута? — повторює ельф, ледь усміхаючись. — Може, саме правда тебе так ранить?

— Аврелія, ходімо, — каже охоронець, схопивши мене за руку. Його пальці міцні, майже гарячі. — Не можна тут лишатися.

— Відпусти, — кажу спершу тихо, але не вириваюсь.

— У Раді вже знають, що ти пішла до лісу, — продовжує він. — Якщо нас знайдуть, вони знищать усе, що пов’язано з твоєю родиною. І те, що ти залишила в моєму домі…

І тут мене наче щось пронизує. Я згадую про батьків блокнот… і ті старі книги, які залишила в домі Кайлена. Може, тато щось там приховав? Послання, знак, бодай слово, яке допоможе зрозуміти, що насправді сталося.

А якщо Рада знайде їх першою — вони зникнуть.