ᕙ⁠ Розділ 1.1 ᕗ

~Тейрон~

Я давно не був у людському світі.

Повітря тут інше — важке, позбавлене живої енергії. Ні магії в землі, ні пульсу в деревах. Лише шум машин і запах металу, і чогось їдкого. І все ж — її енергія була десь поруч.

Аврелія. Я не чув цього імені від жодного ельфа чи духу. Воно просто з’явилося в моїй свідомості разом із пульсом моїх рун. Аврелія. Так промовила сама магія.

Я відчув її в ту мить, коли руни на моїй шкірі спалахнули самі по собі — вперше за багато років. Символи відгукнулися, немов упізнали свою частинку. Вона була ще слабка, невпевнена, але справжня. Жива.

І тепер я знаю — Аврелія тут, серед людей. Навіть не підозрює, що є донькою Хранителя Рун.

Мої кроки ведуть мене до кварталу біля річки. Дощ падає каплями по асфальту, коли я зупиняюся біля перехрестя. Вона — зовсім близько.
 

Та не встигаю зробити й крок, як відчуваю іншу присутність.

— Звідки я знаю цей запах… — шепочу.

І тоді чоловіча постать виходить із тіні.

Кайлен.

Той, кого я колись називав другом. Ми росли разом, навчалися магії, разом вступили служити Раді Лореталя. Але я став ворогом — а він залишився її вірним псом.

— Ти не повинен бути тут, Тейрон, — каже ельф, виступаючи під світло ліхтаря. — Її світ не для тебе.

Я усміхаюся. Але всередині — відлуння того дня, коли я втратив усе.

— А ти досі граєш у героя? Рада й досі тримає тебе на повідку?

Кайлен напружується. Крок. Ще один. Його очі звужуються — готовність у кожному русі.

— Це не гра, Тейрон, — каже він холодно. — І я не на повідку. Я знаю, що ти принесеш лише небезпеку.

Я посміхаюся, голос спокійний, майже насмішкуватий:

— Небезпека — це правда, яку вони бояться, — відкажую я спокійно. — Сьогодні її руни прокинуться. Вона шукатиме істину, яку Рада замовчує. А коли я з’явлюсь у її сні… вона піде за покликом.

— І в лісі її зустріну я, — відрізає Кайлен, напружуючи плечі, — бо я її охоронець.

— Охоронець? — я засміявся. — І хто тобі це сказав?

— Пророцтво, — його голос став крижаним. — Я присягнувся її берегти.

— Пророцтво, — повторив я з насмішкою. — Ти й справді віриш у їхні казки? Може, Рада сама його й написала — щоб тримати її під контролем. І тебе теж.

І в той самий момент я відчуваю дивний пульс магії. Закриваю очі — і в уяві виникає Аврелія, стоїть у ванній, спершись на край раковини. Вона намагається стерти символи холодною водою, але руни не піддаються. Зелений блиск пульсує на її зап’ясті, відбиваючись у страху, що відбивається в її очах. Кожен рух її пальців змушує магію тремтіти, а серце — калатати ще швидше. Я відчуваю, як це світло відгукується всередині мене, наче магія сама намагається знайти шлях до мене.

Кайлен теж відчуває це. Він застигає на мить, погляд його падає на вікно її квартири, і в той самий момент ельф зникає. Я бачу його намір: він піде доповідати Раді про Аврелію, буде чекати, оберігаючи її, немов тінь, що ніколи не відступає.

Я дозволю йому це. Нехай оберігає її, поки вона ще не готова сама прийняти свій дар. Але рано чи пізно настане час, коли вона зустрінеться зі мною, і тоді правда, яку поки приховує Кайлен, почне розкриватися. Не вся одразу, але крок за кроком — її очі побачать те, що від неї ретельно приховували.

І я знаю, коли це станеться… магія, що прокидається в ній зараз, стане мостом між нами. А поки що… сьогодні її день народження вже ніколи не буде звичайним. Він позначить початок всього, що змінить її світ назавжди.