Диверсія у куполі 814

Монолітні стіни Хаджабея зустріли полонених крижаним подихом озону, рабського холоду та запеченої машинної оливи. У центрі цього велетенського демонтажного комплексу, під глухий ритмічний стукіт поршнів, бранців одразу розділили, відправивши за різними протоколами.

315-го спрямували до нижніх ярусів — у Сектор Глибинного Перепрограмування. Його масивне тіло, все ще скуте блокуючим імпульсом, вертикально зафіксували у важких гідравлічних затискачах. Навколо його шолома з огидним сичанням закружляли голчасті нейрозонди. Вузли Мережі розпочали примусову процедуру повного затирання особистості: система послідовно випалювала з його нейромереж усі спогади про втечу, про соляну пустелю, про 361-шу та свободу. Червоні оптичні датчики кіборга гарячково миготіли, виводячи помилки системного розпаду, а його суглоби тріщали від напруги — старий воїн до останнього чинив опір алгоритмам Мережі, намагаючись утримати у згасаючій пам’яті хоча б один спогад.

361-шу ж підняли у Висотно-Технологічний Блок. Її розіп'яли на прозорому силовому столі під спалахами ультрафіолетових аналізаторів. Головний аналітичний вузол Хаджабея прагнув зрозуміти, як звичайній дівчині вдалося розшифрувати військові карти Древніх та встановити прямоточний біоелектричний зв'язок із мутованою фауною. Стерильні маніпулятори-скальпелі вже зависли над її скронями, готуючись до пошарового розтину нейроінтерфейсів.
Проте розум 361-ї залишався гострим. Попри зовнішнє знерухомлення, дівчина уповільнила пульс до мінімуму, імітуючи критичний збій біосистем, а сама потайки спрямувала залишковий мікрострум у прихований чип на зап'ясті. Вона гарячково шукала бодай найменшу прогалину в захисному файрволі комплексу, аби виграти час.

А тим часом глибоко під монолітним фундаментом Хаджабея, у темряві затоплених технічних колекторів, пролунав ледь помітний, ритмічний звук. Це був сухий хрускіт іржавої решітки, перерізаної смертоносними кігтями, та дрібний, синхронний тупіт шести лап, які безшумно просувалися вперед — просто під ногами нічого не підозрюючої охорони Мережі.

Головний моніторинговий хаб Купола 814 випромінював рівномірне, заспокійливе синє сяйво. На гігантських голографічних панелях один за одним спалахували зелені статус-коди: «Захисний периметр: Норма», «Внутрішній контроль: 100%», «Загрози: Відсутні». Сервери Мережі були налаштовані на виявлення масштабних диверсій, важкої бронетехніки чи відкритих хакерських атак, тому суворі протоколи безпеки вважали сектор повністю захищеним.

Жоден сканер не був відкалібрований під маленького, гнучкого біомеханічного хижака.

Срібло просувався вглиб вентиляційної шахти повністю безшумно. Його шість лап — дві передні, дві середні та дві задні — м'яко й синхронно ступали по вкритих пилом залізних стінках. Срібляста луска на його тілі природно розсіювала промені інфрачервоних датчиків, а тонке регулювання власного біоелектричного поля дозволяло йому зливатися з загальним фоном працюючих кабельних магістралей.

Кіт зупинився біля розгалуження тунелів, де під сітчастою решіткою проганялися тонни охолодженого повітря. Його бурштинові очі звузилися, а вуса гарячково вловлювали найменші вібрації стін.

Його унікальні сенсори чітко розділили два знайомі сигнали:

• Знизу: з темних глибин перепрограмувальних автоклавів долинав важкий, згасаючий ЕМ-імпульс 315-го. Гідравлічні приводи кіборга стогнали під тиском переналаштовувальних лещат, а система Мережі крок за кроком стирала його пам'ять.

• Згори: з боку стерильного хірургічного блоку відчувався прискорений, але контрольований біоритм 361-ї. Вона все ще опиралася аналізаторам, виграючи дорогоцінні секунди.

Срібло завмер на розпутті. Його сегментоване скорпіоняче жало тихо вигнулося, на кінчику спалахнула готова до кидка синя іскра. Потрібно було діяти хитро: розкрити себе зараз означало натрапити на вогонь сотень турелей Купола.
Кіт витягнув мордочку й обережно обнюхав головний силовий кабель, що проходив просто через його вентиляційну шахту. Це була центральна артерія живлення для обох секторів... І Срібло точно знав, що робити далі.
Центральний комп'ютер Купола 814 продовжував монотонно рапортувати про абсолютну стабільність. На дисплеях чергових автоматонів не з'явилося жодного попередження — системний графік навантаження показував ідеально рівну зелену лінію. Вентиляційна система працювала у звичайному циркуляційному режимі, і звук тихого шелесту всередині коробів списували на планову турбулентність повітряних потоків.
Тим часом Срібло, зафіксувавшись усіма шістьма лапами на висіченому з титану ребрі жорсткості, підібрався впритул до головного розподільчого вузла живлення. Товстий ізольований кабель, крізь який пульсували тисячі вольт високовольтної енергії для автоклавів перепрограмування та лазерних скальпелів, проходив просто через шахту.

Кіт повільно підняв свій сегментований хвіст.
Бурштинові очі Срібла звузилися. Він точно розрахував точку удару — не для того, щоб просто перекусити кабель і загинути від розряду, а щоб ввести у систему керований короткий імпульс, що спровокує ланцюгову реакцію системного збою.

Його скорпіоняче жало блискавично впилося в захисну оболонку силового вузла.

З кінчика жала вирвався потужний біоелектричний спалах. Енергія з хвоста кота резонувала з високовольтним струмом купола. У той самий момент по всій мережі Хаджабея прокотилася серія мікрокоротких замикань.

БЛИМ!

Ідеально зелені графіки на моніторах Купола 814 вмить спалахнули тривожним багряним кольором.

• У Секторі Перепрограмування: голчасті нейрозонди, що вже занурювалися в шолом 315-го, із тріском знеструмилися й завмерли за міліметри від його центрального процесора. Процес затирання пам'яті аварійно зупинився на 49%. Важкі гідравлічні затискачі розтиснулися, і кіборг із важким гуркотом упав на бетонну підлогу, відчуваючи, як до його сервоприводів повертається енергія, а в базі даних зберігаються найважливіші спогади.