Цікава знахідка

361-ша дбайливо провела долонею по сріблястих лусочках кота. На дотик вони здавалися прохолодними, як полірований титан, але відчутно вібрували від його тихого, майже механічного муркотіння. У напівтемряві древнього бункера це муркотіння відбивалося від бетонних стін, створюючи дивну атмосферу затишку посеред іржавого заліза та кинутого обладнання.
Срібло витягнувся на її колінах, перебираючи шістьма лапами та ледь помітно ворушачи гнучким хвостом із загрозливим скорпіонячим жалом.
— 315-й, подивись на нього, — тихо мовила 361-ша, її голос лунав луною під склепінням бункера. — Він не просто вижив на Солончаках. Його сенсорні адаптації унікальні. Навіть через метрові бетонні стіни цього бункера він відчуває наближення повзучого мутанта раніше, ніж мої сканери.

Масивний кіборг стояв поруч, спершись на важку гвинтівку. Червоний оптичний датчик на його пошкодженому шоломі повільно сфокусувався на істоті.
— Його органіка здатна зчитувати електромагнітні коливання та локальні аномалії, — прохрипів 315-й, його голос прозвучав металево й глухо. — У тунелях під Солончаками це дасть нам перевагу.
— Не тільки це, — 361-ша підняла очі на супутника. — Його жало містить нейротоксин, який нейтралізує як біологічних мутантів, так і блокує електроніку застарілих Збирачів Мережі. Якщо ми хочемо пройти Кріо-Лабіринт і дістатися Нової Надії, нам потрібен не просто супутник, а провідник. Срібло може бачити шляхи, які закриті для наших систем навігації.

Кіт розплющив бурштинові очі, подивився спочатку на 361-шу, а потім на 315-го, ніби справді розумів кожне слово. Він підвівся, розпрямив усі шість лап і тихо ступив на холодну бетонну підлогу бункера, вказуючи носом у бік важких дверей.
— Схоже, він уже знає, куди нам рухатися далі, — мовив 315-й, перевіряючи затвор гвинтівки. — Перевіряй карти, 361-ша. Якщо Срібло веде — ми підемо за ним.

Зовні за важкими герметичними дверима лютувала соляна буря — вітер із силою вив у вентиляційних шахтах, жбуряючи сухою сіллю та металевим пилом по сталевій обшиваці бункера. Усередині ж панувала відносна тиша, що порушувалася лише глухим гулом вентиляторів.
315-й підійшов до дальньої стіни бункера, де під товстим шаром багатошарового пилу ховалися масивні металеві контейнери з напівстертими маркуваннями Древніх. Вони були скріплені заіржавілими магнітними замками, які не бачили струму вже кілька століть.
— Поки буря не вщухне, надворі робити нічого, — прохрипів кіборг, важко опускаючись на одне коліно перед найбільшим ящиком. Його силові маніпулятори з брязкотом уперлися в стик кришки. — Перевіримо, що залишили попередні господарі цього місця. Якщо ми йдемо до Нової Надії через Кріо-Лабіринт, нам знадобиться будь-яка автономність.
— Зачекай, я зніму блокування, — 361-ша підійшла ближче, піднісши сенсорний модуль на зап’ясті. Синій промінь сканера ковзнув по заіржавілому замку. — Система заблокована на рівні механіки, але електроніка повністю згасла. Можеш спробувати.

З важким металевим скреготом і тріском іржі 315-й підважив кришку контейнера. Усередині, упаковані у щільний термогель, виявилися кілька герметичних модулів.
Срібло миттєво опинився поруч: його шість лап безшумно ступали по бетону, а хвостате жало цікаво сіпалося в повітрі. Кіт витягнув мордочку й обережно понюхав один із знайдених предметів.

Серед знахідок виявилися:

• Портативні джерела живлення «Оріон-4»: три непошкоджені елементи, які підходили для перезарядки як сенсорів 361-ї, так і допоміжних систем 315-го.

• Термоізоляційні плащі: щільний, майже невагомий матеріал, здатний витримувати екстремальні перепади температур — саме те, що потрібно для холодного Кріо-Лабіринту.

• Концентрований медичний гель: армійський засіб для швидкого затягування біологічних ран та герметизації пошкоджень екзоскелета.

— Негусто, але це краще, ніж нічого, — мовила 361-ша, дбайливо перебираючи знахідки та заносячи їх у реєстр їхнього спорядження.

Срібло раптом тишко підняв лапу й коротко пчихнув від пилу, але від контейнера не відійшов — його бурштинові очі зафіксувалися на самому дні ящика, де під плащами ховалася невелика металева скринька з дивним, миготливим символом...
315-й обережно простягнув свою масивну, заковану в броню рукавицю й дістав металеву скриньку. Вона була важчою, ніж здавалася на вигляд, а на її верхній кришці тьмяно миготів синій світлодіод — знак того, що автономний елемент живлення всередині все ще діяв.
— Срібло має чуття на такі речі, — прохрипів кіборг, переводячи погляд з кота на скриньку. — Тут якийсь особливий маркер. 361-ша, зчитуй.

Дівчина нахилилася ближче, піднісши зап’ястя із сенсорним модулем. Синій промінь сканера ковзнув по поверхні скриньки, описуючи складну геометричну сітку. Інтерфейсні манжети на її руках замиготіли швидким неоновим світлом, обробляючи зашифровані дані Древніх.
— Це автономний шифрувальний модуль серії «Арго», — здивовано мовила 361-ша, і в її голосі вперше за довгий час з'явилися нотки справжнього щирого зацікавлення. — Він не належить Мережі. Це військова розробка часів Великого Перелому. Усередині — зашифровані карти тунелів, які проходять глибоко під Кріо-Лабіринтом і ведуть напряму до зовнішнього периметра Нової Надії.
— Маршрут в обхід патрулів Мережі? — уточнив 315-й, міцніше стискаючи гвинтівку.
— Саме так. Мережа вважає ці тунелі обваленими, але цей модуль містить актуальні коди доступу до резервних шлюзів, — 361-ша підняла очі на супутників. — Це не просто удача. З цими картами наш шанс пройти непоміченими зростає в рази.

Срібло, відчувши загальне піднесення, задоволено вигнув спину, розпрямивши всі шість лап, і легенько торкнувся своїм скорпіонячим жалом металевого кутка скриньки. Згаслий було індикатор на модулі раптом спалахнув яскравим, стабільним зеленим світлом — слабкий імпульс струму з хвоста кота резонував із залишковим зарядом пристрою.
— Здається, він щойно перезапустив його дешифратор, — усміхнулася 361-ша під шолом, дбайливо почухавши кота за сріблястим вухом. — Ну що, 315-й, буря надворі починає вщухати. Сенсори показують, що соляний шторм знижує щільність.