Новий союзник

Солончаки зустріли їх мертвою білою тишею. Земля під ногами перетворилася на тверду, розтріскану кірку солі, яка віддзеркалювала сонячне проміння й засліплювала навіть крізь затемнені світлофільтри шоломів.
Вони йшли вже кілька годин, коли 315-й раптом застиг, піднісши руку. Його тактичні сенсори зафіксували рух у тіні поваленої вежі зв'язку.
Це був не дроп-дрон і не Чистильник. З-під іржавого металевого листа повільно вислизнула дивовижна істота.
Завдовжки майже метр, істота мала гнучке, міцне тіло й спиралася на шість сильних, пазуристих лап. Вона пересувалася безшумно, наче хижак, але замість хутра її тулуб укривала щільна срібляста луска, яка перламутром переливалася під жорстким сонцем, повністю відбиваючи радіаційне випромінювання. Голова істоти нагадувала котячу — з гострими вухами й великими, розумними бурштиновими очима, у яких прочитувався розсудливий, майже людський інтелект.
Найнебезпечнішою деталлю був її довгий, гнучкий хвіст, який плавно згинався над спиною й закінчувався гострим, отруйним жалом, як у скорпіона.

Істота зупинилася за п'ять метрів від них. Вона оцінювально подивилася на важкі обладунки 315-го, а потім перевела погляд на 361-шу.
— Завмри, — тихим, напруженим голосом промовив 315-й, повільно піднімаючи гвинтівку. — Це мутант першого класу безпідставної агресії. На кінці хвоста — отруйне залозисте жало.
361-ша сканувала істоту своїм аналітичним модулем.
СКАНУВАННЯ БІОМАТРИЦІ:

• Вид: Пострадіаційний хижак (Panthera Scorpius).

• Особливості: Шість кінцівок, радіаційно-стійкий покрив, нейротоксична отрута.

• Рівень інтелекту: Високий (виявлено складну нейронну активність).

— Зачекай, не стріляй! — вигукнула 361-ша, зупиняючи його руку. — Подивись на його очі. Він не атакує. Він спостерігає.
Кіт-мутант зробив кілька м'яких кроків убік. Його шість лап залишали чіткі сліди на соляній кірці. Він видав дивний звук — суміш низького, вібруючого муркотіння та металевого поклацання хвостом. Жало на мить опустилося, деактивуючи загрозу.
Істота підійшла ближче до 361-ї й раптом уткнулася сріблястою, прохолодною лускатою мордою в її броньоване коліно.
— Він... відчуває, що ми не з Мережі, — здивовано мовила вона, обережно опускаючись на одне коліно. Вона простягнула рукавичку, і шестилапий кіт дозволив їй торкнутися гладенької, прохолодної луски на голові. Його хвіст із жалом спокійно ліг на сіль.
— У нього немає страху перед нами, — мовив 315-й, здивовано опускаючи зброю. — Кажуть, що такі істоти відчувають електромагнітні імпульси. Він знає, що наші чіпи вимкнені.

Кіт підвівся, торкнувся хвостом передпліччя 361-ї й зробив кілька кроків углиб Солончаків. Потім зупинився, розвернувся й тихим, коротким горловим звуком покликав їх за собою, ніби вказуючи безпечну стежку серед соляних пасток та замаскованих провалів.
— Схоже, у нас з'явився новий провідник, — усміхнулася під шоломом 361-ша. — І, здається, він знає Солончаки краще за будь-які карти Купола.

315-й кивнув, перевіряючи оновлений маршрут:
— Добре. З такою бронею й таким жалом цей кіт стане непоганим аргументом проти будь-чого, що зустрінеться нам у цій пустелі.
Вони вирушили далі за шестилапим сріблястим супутником, який упевнено вів їх крізь білу соляну пустелю.

Вони йшли за ним уже кілька годин. Кіт рухався вражаюче граційно — шість лап рівномірно розподіляли вагу його майже метрового тіла, дозволяючи сріблястій істоті буквально ковзати по крихкій соляній кірці, під якою крилися глибокі тріщини й отруйні грязьові пастки.
Сонце пекло під кутом, розпечений соляний покрив засліплював, а датчики 315-го фіксували стрімке підняття гарячих потоків повітря.
Раптом кіт зупинився. Його срібляста луска на загривку стала дибом, а шість лап міцно впилися в сіль. Довгий гнучкий хвіст із загрозливим виском піднявся вгору, і гостре скорпіоняче жало застигло в готовності до удару.
Істота видала шиплячий звук і рвучко повернула голову в бік східного бархану.
— Стоп, — 315-й миттєво зреагував, опустившись на одне коліно й навівши гвинтівку в зазначеному напрямку. — Щось під землею.

361-ша перевела аналітичний модуль у режим сейсмоакустичного сканування. На її внутрішньому дисплеї спалахнули червоні хвилі.

СЕЙСМОСКАНУВАННЯ:

• Джерело: Рух під соляним пластом.

• Об'єкт: Соляний повзун (підземний розривний хижак-механоїд/мутант).

• Маса: Понад 400 кг.

• Статус: Вистежує здобич за вібрацією кроків.

— Він почув нас, — прошепотіла вона. — Важка броня 315-го створює занадто сильну вібрацію. Він чекає під землею прямо за п'ять метрів перед нами. Якщо ступимо ще крок — шар солі провалиться.

Кіт-мутант не чекав. Видавши низьке, розкатне муркотіння, він зробив два блискавичних стрибки вбік, навмисно привертаючи увагу підземного мисливця. Його шість лап легко торкалися поверхні, не провалюючись, але він ритмічно бив по солі двома передніми лапами, імітуючи важкий крок.
Земля під ним здригнулася. Соляна кірка тріснула, і з-під білої пустелі вирвалася потворна, сегментована паща Соляного повзуна — укрита роговими щитками та з гострими, як бритва, іклами. Хижак рвонув уперед, намагаючись схопити кота.
Але сріблястий супутник виявився надто швидким. Зробивши неймовірний сальтоподібний стрибок над роззявленою пащею мутанта, кіт звився в повітрі. Його хвіст із силою хльоснув униз.
Гостре скорпіоняче жало з глухим ударом впилося прямо в незахищену сочленувальну тканину між роговими щитками на голові повзуна. Кіт миттєво впорснув дозу своєї прозорої, висококонцентрованої нейротоксичної отрути.
Повзун заверещав — паралітичний токсин подіяв за секунду. Його величезне тіло здригнулося в судомах і важко рухнуло на сіль, знерухомлене.
Кіт легко приземлився на всі шість лап поруч із поверженим ворогом, обтрусив сріблясту лускату шкіру від білого пилу й спокійно втягнув жало назад у захисний чохол на кінці хвоста. Він розвернувся до 315-го та 361-ї й тихо, ствердно мовив горловим звуком, ніби звітуючи про виконану роботу.