Каньйон вигнанців

З тіней вагонів на них спрямували стволи саморобної та кустарно переробленої зброї. Але це були не дикуни у шкурах.
Із затінку повільно вийшли п'ятеро постатей у напіврозібраній, пошматованій броні Збирачів та Інженерів. На їхніх наплічниках були зірвані та випалені ідентифікаційні номери, а на скронях та шиях зяяли грубі, криваві шрами — сліди від самостійного, варварського вирізання нейронних чіпів зв'язку з Мережею.
Це була група дефектних Об'єктів. Ті, хто зміг пересилити бойовий код, вирвати із себе зв'язок із Мережею та втекти з різних Куполів.
Один із них — високий, виснажений боєць із пошкодженим оптичним окуляром замість лівого ока (серія 200) — ступив уперед, тримаючи на прицілі 315-го.
— Завмирайте на місці, — його голос через пошкоджений вокодер лунав із важким, металевим брязканням. — Броня з Купола 738 та 737. Повнофункціональні чіпи. Ви — зачистка? Чи чергові ляльки, які прийшли нас забрати?

315-й повільно заступив собою 361-шу, але не підняв гвинтівку. Він зробив те, чого від нього ніхто не очікував — підніс руку до скроні, показав глибокий шрам біля інтерфейсу й повільно опустив зброю на пісок.
— Я — 315-й. Мою мережу вимкнено. Мій наказ ліквідовано, — сказав він чітко. — А вона — Об'єкт 525. Вона пішла проти Купола, щоб врятувати людей. Ми шукаємо тих, хто зміг вижити поза системою.

У групі дефектних пробіг шепіт. Боєць із пошкодженим окуляром довго розглядав їх, а потім поволі опустив свій обріз.
— Значить... ще одні зіпсовані машини, які вирішили стати людьми, — мовив він із гіркою усмішкою. — Ласкаво просимо до каньйону вигнанців.

Лідер групи — боєць із пошкодженим окуляром, якого інші називали Двохсотим, — навів на них свій важкий погляд. Його оптичний сенсор із сухим клацанням сфокусувався на пошкодженому боці 361-ї, де з пробитого резервуара все ще пробивалася легка пара.
— Ваша форма тримається на соплях і чесному слові, — сказав Двохсотий, ховаючи саморобний обріз за спину. — Якщо не залатати її систему охолодження й не обробити опік нормальним регенеративним гелем, вона не пройде й п'яти кілометрів під цим сонцем. Шкіра просто згорить під бронею. У нас є робочий ремкомплект і закритий медичний модуль... Але в цьому каньйоні нічого не дається безкоштовно.

315-й одразу ступив уперед, напружуючись:
— Чого ви хочете?
— Твоєї гвинтівки та амуніції? Ні, нам потрібне дещо інше, — Двохсотий кивнув у бік заваленого залізничного вагона, який слугував їм штабом. — Три дні тому наш розвідник засік автоколону Чистильників з Купола 737. Вони не шукали нас — вони конвоювали вантаж. Три броньовані машини, які рухалися в бік південних солончаків. У їхній головній машині є шифрувальний модуль зв'язку "Альфа".

361-ша підняла голову під шоломом:
— Шифрувальний модуль? Навіщо він вам?
— Щоб вижити, — у розмову втрутилася дівчина-інженер із вирізаним чіпом на потилиці, її броня була зібрана з деталей трьох різних серій. — Без цього модуля ми наосліп сидимо в цьому каньйоні. Ми не бачимо сітки сканування автономних дронів і не знаємо, коли Комендатура відправляє загони зачистки. З модулем "Альфа" ми зможемо створити сліпу зону для всього нашого табору й бачити пересувальників за десятки кілометрів.
— Ви пропонуєте нам напасти на конвой Чистильників? — хрипко запитав 315-й, вираховуючи шанси. — Їх троє, вони у важкій броні й з підтримкою тактичних систем.
— Ви обидва — діючі, нові модельні збірки. У тебе, 315-й, є бойовий досвід, якого немає в жодного з нас, — сказав Двохсотий. — А у твоїй дівчини — аналітичний модуль 500-ї серії. Вона може перехопити телеметрію конвою й вимкнути їхню автоподачу вогню на п'ять секунд. Для тебе цього часу буде достатньо.

Двохсотий зробив крок ближче й поклав на заіржавілий капот залізничного вагона металевий контейнер із синім медичним хрестом та запаяну колбу з високоякісним кріогелем для систем охолодження.
— Ми полагодимо її броню зараз. Загоємо її опіки. Але за це ви допоможете нам улаштувати засідку у вузькому проході "Соляна Брама" цієї ночі. Ви отримуєте відновлену форму та безпечний маршрут до вільних земель, про який знаємо тільки ми. Ми отримуємо шифратор. Угода?

315-й подивився на 361-шу. Вона ледь помітно кивнула під забралом. Вона розуміла: це випробування — їхній єдиний шанс не лише вижити й залікувати рани, а й здобути перших справжніх союзників серед своїх.
— Угода, — мовив 315-й і простягнув свою важку рукавичку Двохсотому.