Пастка «диких людей»

Коли кислотний шторм вщух, вони дісталися території занедбаного автопарку. Серед іржавих остовів стародавніх автобусів та напівруйнованих боксів панувала тиша. Але на дисплеї 361-ї раптом з'явився сплеск: із глибини заваленого бункера під адмінкорпусом ішов слабкий, повторюваний радіосигнал.

СИГНАЛ: SOS... Сектор 4... Потрібна медична допомога... Сектор 4...

— Це вони! — її очі спалахнули під забралом. — Це може бути табір вижилих. Жінок або тих, хто втік із Куполів. Ми маємо перевірити!
— Зачекай, — 315-й підняв руку, оглядаючи вхід. — Сигнал надто чистий для старого обладнання. Тут щось не так.
— Ти в усьому бачиш пастку, бо тебе так навчили! — гаряче відказала вона, роблячи крок до темного проходу бункера. — Якщо там поранені, кожен лог-цикл на рахунку!

Вона ступила на поріг. Звук натягнутого сталевого троса пролунав майже нечутно, але для досвіду 315-го цього було достатньо.

— Назад! — закричав він.

Боєць рвонув уперед, збиваючи її з ніг і відштовхуючи геть від проходу. У той самий момент згори із глухим гуркотом обвалилася масивна протипожежна заслона з противагою. Важкий залізний лист вдарив 315-го по спині й затиснув його до підлоги, передавивши гідравліку правої ноги й заблокувавши гвинтівку під завалом.

З тіней автопарку виринули постаті у шкурах та саморобній броні з обрізками титану — дикі мисливці Хаджабея. Вони побачили затиснутого військового Збирача й підняли саморобні списи та важкі молоти, щоб добити беззахисного воїна.

315-й застряг, не маючи змоги розвернути зброю.

— Тікай! — проричав він їй через динамік. — Вони завалили вхід! Тікай, 525-та!

Але вона не побігла.
Замість того щоб піддатися паніці, її аналітичний мозок увімкнувся на повну потужність. Вона миттєво оцінила конструкцію пастки: противага трималася на іржавому напрямному блоці, заклиненому важелем.
Вона вхопила з землі важку залізну трубу й кинулася не геть, а просто до розгніваного натовпу мисливців. Точним, розрахованим рухом вона засунула трубу між шестерні підйомного механізму й застосувала її як важіль першого роду, вклавши всю вагу своєї підганяної броні.
Механізм тріснув. Заслона трохи піднялася, вивільняючи тулуб 315-го.

Відчувши свободу, 315-й вибив ногами опору, розвертаючись, і дав коротку чергу в повітря з вивільненої зброї. Сліпучі спалахи й гуркіт пострілів змусили дикунів у жаху розбігтися по тінях руїн.
Тиша повернулася. 315-й повільно підвівся, відновлюючи пошкоджену суглобову гідравліку, і подивився на дівчину. Вона стояла з трубою в руках, важко дихаючи, але не відступила ні на крок.

— Ти... не пішла, — тихо сказав він.
— Ти закрив мене собою, — так само тихо відповіла вона, кидаючи трубу на бетон. — Я більше ніколи не залишу тебе одного.

315-й мовчки схилив голову. У його тактичній матриці поняття «цивільний об'єкт» зникло назавжди. Вона була бійцем. Його бійцем.