Кислотний шторм та зламана терморегуляція

Вони рухалися крізь відкриту проплавлену проїжджу частину, де бетоноване покриття колись злилося з металом стародавніх машин. Сонце в зеніті перетворилося на білу розпечену пляму, а показники радіаційного фону на датчиках 315-го почали стрімко повзти вгору. Повітря розливалося їдким ядучим серпанком — ознакою наближення кислотного шторму.
— Нам треба прискоритися, — промовив 315-й, перевіряючи датчики атмосфери. — Кислотна хмара накриє цей сектор за п'ять хвилин.
Вони бігли між руїнами висоток, коли під ногами 361-ї провалився затиснутий шматок бетону. Вона оступилася, падаючи на уламки й арматуру. Гострий шпиль з брязкотом ковзнув по її правому боку, пробивши зовнішній резервуар охолоджувача.
З дірки з тихим сичанням вирвалася пара. Індикатор на її передпліччі миттєво спалахнув тривожним жовтим, а за секунду — червоним.

— Температура внутрішнього контуру зростає... — через силу мовила вона, важко дихаючи. Форма, позбавлена охолодження, перетворилася на розпечену піч. М'язи скував біль, а перед очима попливли темні плями від термічного удару.

315-й підскочив до неї, оцінивши пошкодження за частку секунди. Витягнути її звідси пішки було неможливо — вона втратить свідомість через тридцять секунд.
Він розкрив свій технічний порт і без вагань вирвав гнучкий шланг власного резервуара з охолоджувальним гелем. Його власні системи сповістили про критичний ризик перегріву двигунів, але він голчастим адаптером встромив шланг у її аварійний клапан, вручну перекачуючи половину свого запасу.

Температура її форми почала падати, але отруйні краплі кислотного дощу вже зашуміли по бетону, виїдаючи верхній шар фарби на їхніх латах.

315-й підхопив дівчину на руки, притиснувши до своїх броньованих грудей.
— Мої оптичні сенсори засліплені кислотною плівкою, — його голос через динамік здригнувся від напруги, поки його власний корпус розігрівався до межі. — Я йду наосліп. Звіряй маршрут через свій аналітичний модуль. Кажи, куди ступати.

Вона стиснула його наплічник, долаючи нудоту. Її шолом сканував розмиті силуети крізь кислотну зливу.
— Прямо... десять метрів! Ліворуч, у пролом арки! Завертай! — гукала вона йому прямо в шолом.
Він повністю підкорився її голосу, не вагаючись і не перевіряючи напрямок. Його потужні механічні ноги карбували крок за її вказівками, поки вони не впали на суху підлогу під аркою занедбаної будівлі. Шторм залишився зовні.

315-й опустив її на бетон і важко спирався на стіну, поки його система охолодження видавала клацання й вила. Вона дивилася на нього з острахом і подивом: він ризикував згоріти сам, аби врятувати її, а потім віддав контроль над своїми кроками дівчині, яку ще годину тому вважав просто дефектним об'єктом.