Руїни Хаджабея

Вони стояли біля розбитої вітрини магазину під палючим сонцем Хаджабея. Броня Об'єкта 361, щойно підганяна під її фігуру, більше не висіла мішком, а плавно повторювала кожен вигин її тендітного тіла.

315-й усе ще тримав її за рукавичку. Його погляд затримався на сірих очах, які дивилися з-під забрала з такою глибокою, чистою емпатією, якої не було в жодній книзі протоколів. Усередині нього — десь під важкою металевою пластиною на грудях, де щойно стих фантомний біль, — прокинулося нове відчуття: захистити, бути поруч. Це була вже не інструкція. Це була людська прихильність.
Він повільно випустив її руку й відступив на крок.
— Форму відкалібровано, — пролунав його голос, у якому через підсилювач слуху пробивалися живі, шорсткі інтонації. — Тепер ти зможеш пересуватися швидше.

Вона кивнула, торкаючись руками оновлених пластин на стегнах. Броня більше не тиснула й не сковувала рухів. Спрага все ще пекла в горлі, але страх, який паралізував дівчину в темному кутку магазину, відступив. Поруч із цим мовчазним, поритим шрамами воїном вона більше не почувалася беззахисною.
— Дякую... — тихо мовила вона й вказала рукою в бік напівзруйнованих проспектів, що вели на південь. — Нам треба йти геть від метро. Якщо там небезпека, ми не можемо лишатися поруч.

315-й озирнувся довкола. Його тактичний шолом сканував горизонт: зруйновані хмарочоси, випалені пагорби та сухе повітря, яке тремтіло від спеки.
— Якщо рухатися просто вулицями, нас запече радіація, — сказав він, перевіряючи затвор гвинтівки. — Або запеленгують автономні дрони. Нам потрібне укриття, але не під землею. У секторі «Південний Хаджабей» за трьома кварталами звідси є старий автопарк Древніх. Там має бути затінок і, можливо, резервуари з технічною водою.

Слово «вода» відгукнулося в ній спалахом надії.
— Тоді веди, — відповіла вона.

Вони рушили вглиб руїн. 315-й ішов попереду, звично тримаючи під контролем сліпі зони та проходи між заваленими будинками. Вона йшла слідом, дивуючись, як легко й безшумно тепер рухається її тіло у підганяній формі. Вона роздивлялася його важку спину з номером «315» і міркувала про те, як дивно переплелися їхні долі. Він утратив свій Купол через катастрофу, вона втекла зі свого свідомо. Вони були з різних серій, із різних світів, але їх об'єднував той самий «дефект» — вони мали душу.
Раптом 315-й підняв стиснуту в кулак руку — знак «Стоп».
Вона миттєво завмерла за його спиною.
З боку сусіднього провулка пролунав глухий, важкий гуркіт — металеві кроки та сухий тріск високочастотного сканера.
315-й обережно визирнув із-за рогу будівлі й заціпенів. Його пошкоджений слух зловив синтезований, позбавлений будь-яких емоцій голос, що лунав через зовнішні динаміки:

— Вектор руху суб'єкта 0960-X525 зафіксовано. Пошук ідентифікатора «Об’єкт 361». Протокол: Ліквідація.

Це були не мутанти і не «дикі люди». На проїжджу частину виходили три масивні постаті у важкій чорній броні із синіми оптичними сенсорами. Чистильники з Купола 737. Вони вже були в Хаджабеї й йшли за її слідом.

Він зреагував блискавично.
Ще до того, як вона встигла повністю усвідомити загрозу, важка броньована рука 315-го мертвим хватом вхопила її за плече. В один потужний ривок він штовхнув її у вузький, темний дверний отвір напівзруйнованої будівлі. Вони впали на бетонну підлогу, вкриту склом і пилом.
Кіборг накрив її своїм масивним тілом, повністю притиснувши до підлоги й перебравши на себе всю вагу їхньої небезпеки. Його ліва рука зафіксувала її шолом, не даючи поворухнутися, а права рвучко натиснула комбінацію на панелі передпліччя.
З тихою високочастотною вібрацією на його броні спалахнув маскувальний камуфляж. Електрохромні пластини й оптичні заломлювачі миттєво злилися з кольором сірого бетону, пилу й тіней кутка. Вона затамувала подих, відчуваючи важкість його грудей і прискорений відгук його серця через шар метал-кераміки.

За стіною лунали важкі, карбувальні кроки.
Чистильники пройшли зовсім поруч. Їхні сині оптичні сенсори сканували простір, випромінюючи вузькі сітки ультрафіолету. Одне з променевих кілець ковзнуло по розширювачу його броні, але оптичний камуфляж витримав — система розпізнала їх як чергову купу будівельного сміття.

— Суб'єкт не виявлений у квадраті. Продовжувати сканування за вектором південь-захід, — пролунав сухий, спотворений синтезатором голос Чистильника зовсім поруч.
Важкі кроки почали віддалятися, поки остаточно не стихли далі по вулиці.

315-й не поспішав підводитися. Навіть коли небезпека минула, а камуфляж вимкнувся з тихим сичанням, він залишався нахиленим над нею, спираючись на лікті. Його поранене обличчя було за кілька сантиметрів від її забрала.
У його очах більше не було теплого спалаху. У них повернулася холодна, тактична настороженість воїна.
Він повільно зняв із неї свою вагу й підвівся на одне коліно, але ствол його гвинтівки, хоч і не був спрямований на неї, застиг у положенні швидкого реагування.

— «Суб'єкт 0960-X525. Наказ: Ліквідація», — повільно, карбуючи кожне слово, вимовив він через підсилювач. Його погляд впивався в її сірі очі. — Це був підрозділ зачистки з Купола 737. Вони шукають тебе. Вони шукають аналітика, а не збирача.

Вона затамувала подих. Момент істини настав: більше не можна було ховатися за вигаданими зламаними модулями.
Він був найкращим бійцем свого підрозділу. Його мозок був прошитий жорсткими бойовими протоколами. Якщо 315-й зараз зробить лише один крок — якщо підключиться до автономної ретрансляційної мережі Куполів, щоб оновити свій статус після загибелі 738-го, його нейронний інтерфейс миттєво вкладе в його голову директиву Комендатури. Наказ найвищого пріоритету: знищити дефектний Об'єкт 525. І його військова виучка виконає наказ раніше, ніж його пробуджена людяність встигне це відфільтрувати.
Вона повільно підвелася, опираючись спиною об холодную бетонну стіну, і зняла шолом. Сріблясте волосся розсипалося по плечах, а в сірих очах стояли сльози розпачу й чесності.
— Я збрехала тобі, 315-й... — її голос тремтів, але вона дивилася йому просто в очі, не відвертаючись. — Я не Збирач. Я... Об’єкт 525. Аналітик із Купола 737.
Вона зробила глибокий ковток розпеченого повітря й вилила йому все: про зашифровані архіви, про «диких людей», про те, як Куполи відловлюють їхніх жінок і використовують як інкубатори для штучного запліднення — як сурогатів для створення нових Об'єктів. Про те, що всі вони — і вона, і він — виготовлені з живих людей, яких позбавили всього.
— Я побачила звіти про відлов... Я побачила, що вони роблять із цими жінками. Я відчула... лють. І жах. Я не змогла там залишатися, — її голос здригнувся, але вона продовжила. — Я вкрала цю форму, щоб вийти за периметр і знайти їх. Щоби допомогти.
Вона ступила до нього на один крок, повністю беззахисна, і простягнула свої тремтячі долоні:
— Якщо ти зараз підключишся до Мережі... ти отримаєш наказ убити мене. І твоя система змусить тебе це зробити. Ти кращий боєць, ти виконував усі накази. Але я бачила, як ти дивився на мене. Я знаю, що всередині тебе є щось більше за протокол. Вибір за тобою, 315-й.