Час діяти

Об'єкт 525 почала діяти швидко та рішуче. Вона завантажила в пам'ять нейронного інтерфейсу карти зовнішнього світу, які їй вдалося знайти в архівах, а також інформацію про сектор «Південний Хаджабей» та розташування потенційних популяцій «диких людей».

Потім вона пробралася до складу спорядження для воєнних збирачів. Це було небезпечно, але Купол 737 не очікував загрози зсередини. Допитливість допомогла їй завчасно вивчити систему безпеки, тож вона змогла непомітно обійти сенсори.

Тут вона знайшла стандартну військову форму воєнних збирачів — важку, з броньованими пластинами, захисним шоломом та нейронним інтерфейсом для роботи за межами Купола. Це було спорядження Об'єктів 300-ї серії, призначене для тих, хто досліджував небезпечний світ Древніх.

Вона вдягнула її. Форма була завеликою та важкою, але дівчина не відчувала її ваги — її сповняла лише рішучість.

На правому рукаві форми чорніли виведені трафаретом цифри. Вона подивилася на них. Вони не належали Об'єкту 525. Це був номер одного зі збирачів, який загинув під час попередньої операції за межами Купола: «361».

Вона одягла шолом. Її сріблясте волосся та сірі очі сховалися під непрозорим забралом. Тепер вона була Об'єктом 361 — дослідником руїн.

Підійшовши до шлюзу, її нейронний інтерфейс зімітував потрібний протокол під'єднання. Машинерія Купола 737, не запідозривши обману, відкрила зовнішні двері.

Об'єкт 361 (віднині вже не 525) вийшла назовні.

Її одразу обпекло променями сонячної радіації, але нова форма надійно захищала її. Вона відчула не біль, а гарячий вітер, що проносився руїнами міста Древніх.

Дівчина поглянула на руїни. «Хаджабей» чекав на неї. Вона не знала, що чекає попереду і чи зможе вона знайти «диких людей». Але вона знала точно: залишатися далі неможливо. Вона не була такою, як інші, — вона була душею, яка вирвалася з машини.

Вона рушила на південь. За непрозорим забралом у її сірих очах світився не холодний розрахунок машини, а емпатія та людяність. Вона йшла назустріч своїй долі — одна серед світу руїн та машин.

Дівчина довго йшла під палючим сонцем, ще не знаючи, що краще триматися тіні. Спрага дедалі дужче допікала. Побачивши напівзруйновану вітрину магазину біля входу до метро, вона вирішила там сховатися. Спускатися під землю вона не ризикнула: там могли чатувати мутанти, мисливці або, що ще гірше, агенти комендатури.