Купол 737. Сектор "Історія та Класифікація". Глибокий архів

Купол 737 був іншим. Він був тихішим, наповненим не гуркотом конвеєрів, а тихим дзижчанням серверів та клацанням аналітичного обладнання. Тут, у величезних, заповнених пилом залах, де колись, за часів Древніх, можливо, був музей або бібліотека, працювали сотні таких, як Об'єкт 525.

Її завданням було досліджувати артефакти, які приносили воєнні збирачі: іржаві шестерні, фрагменти друкованих плат, старі дата-пади, книжки, що розсипалися від дотику. Машинерія вимагала логічного аналізу, класифікації за датою створення, матеріалом та призначенням.

Але Об'єкт 525 робила більше. За допомогою нейронного інтерфейсу вона завантажувала дані, але допитливість змушувала її йти далі. Вона намагалася зрозуміти, як ці речі працювали. Чому Древні створили саме цей пристрій? Яка історія стоїть за цією книжкою?

Вона навчилася маскувати свої емоції. Її погляд був порожнім, її рухи — точними та логічними. Машинерія бачила лише ефективну роботу. Але вільний час вона витрачала на вивчення історії Древніх. Вона дізналася про міста, які стояли на руїнах, про море, про те, як Древні могли змушувати речі рухатися, і про те, як вони колись, можливо, могли жити без куполів.

Вона була єдиною людиною в цьому Куполі машин. І вона була допитливою. Ця допитливість робила її смертельно небезпечною для Купола 737.

Вона сиділа в напівтемряві, оточена дзижчанням серверів та запахом старої пластмаси й пилу. Об'єкт 525 працювала. Через її нейронний інтерфейс проходили потоки даних: іржаві деталі, фрагменти кодів, класифікація металів. Все було логічно, все було сухо.

Цього разу це був старий, пошкоджений дата-пад, знайдений воєнними збирачами біля руїн Купола 814. Більшість файлів були пошкоджені, але Об'єкт 525 завдяки своїй аномальній нейронній пластичності змогла відновити частину даних. Це були не технічні креслення. Це були звіти. Звіти про «відлов».

Перші файли вона сприйняла як технічні дані. Вона бачила списки: «біологічний матеріал», «потенціал виношування», «штучне запліднення», «протокол імплантації ембріонів». Машинерія бачила в цьому лише оптимізацію ресурсів.

Але Об'єкт 525 почала вчитуватися в коментарі. Вона бачила слова, які не належали логіці Машинерії. Слова, які вона вивчала в історії Древніх:

«Опір: сильний. Використано транквілізатори. Суб'єкт-жінка, орієнтовний вік 20–25 років. Придатна для стадії А.»

«Суб'єкт (код 0960-F-4) демонструє емоційну нестабільність, що загрожує імплантації. Призначити психокорекцію.»

«Збирачі підтверджують наявність стійкої популяції "диких людей" у секторі "Південний Хаджабей". Жінки цієї популяції є ідеальними сурогатами для виношування кібернетично вдосконалених ембріонів.»

Жах пронизав її тіло, наче електричний струм. Хоча обличчя залишалося порожнім, усередині все кричало. Вона зрозуміла. Вона зрозуміла, що ці жінки — «дикі люди», які вижили без Куполів, — не були артефактами. Вони були людьми. Такими ж, як вона. І Куполи використовували їх як інструменти, як інкубатори, як тварин.

Вона зрозуміла, чому воєнні збирачі були Об'єктами. Тому що вони не були народжені для життя. Вони були виготовлені. А їхніми матерями були ці перелякані, відловлені жінки.

І в цей момент її допитливість перетворилася на лють. Лють, яку вона не могла логічно пояснити, але яка була сильнішою за будь-який протокол.

«Я повинна їм допомогти», — промайнуло в її голові.

Вона не стала аналізувати ризики. Вона не стала прораховувати ймовірність успіху. Вона просто вирішила діяти. Її людяність — цей «дефект» — перетворилася на зброю.