Часова петля

Він вибіг за межі купола. Навколо, скільки сягало око, простягалися руїни міста Древніх. Його одразу обпекло променями сонячної радіації.

«Чому Древні не створили купол навколо всієї Землі? — подумав він. — Адже вони були такими розумними й могутніми...»

Гуркіт Купола 738, який обвалився просто за його спиною, змусив бігти далі.

Об’єкт 315 часто нехтував наказами й обов’язками. Коли вранці його підрозділ вирушив у розвідку, Об’єкт 315 пішов у СЗЧ, щоб дослідити місто. І саме це сьогодні врятувало йому життя.

Він стрімко біг між руїнами, ховаючись у затінку, аж поки не опинився у просторій залі з великими вікнами, що не пропускали ультрафіолет.

— Нам потрібно попередити Купол 737... — голос зазвучав ніби в його голові.

Він обернувся. У кутку зали сиділа вона.

«Така тендітна, навряд чи її створили для роботи, — подумав він. — Мабуть, вона з касти керівництва або аналітиків. У будь-якому разі — зайвий тягар».

Загуділи сирени.

— Хвиля! — не встиг вигукнути Об’єкт 315, як потужний удар розжареного повітря розбив вітрину й жбурнув його тіло вглиб зали.

Він підвівся й запустив протокол діагностики. Згідно з інструкцією, він мав перевірити свій стан, потім стан усіх на відстані одного кроку, двох — і так до десяти.

Самодіагностика:

• Зір: 100%

• Нюх: 100%

• Смак: 100%

• Слух: 60% / 25%

• Стан скелета й м’язів: 98%

• Висновок: Ушкодження слуху. Відновленню не підлягає.

Результати трохи засмутили його, аж раптом він згадав, що тут був ще хтось.

Діагностика об'єкта поряд:

• Зір: 100%

• Нюх: 100%

• Смак: 100%

• Слух: 100%

• Стан скелета й м’язів: 100%

• Висновок: Об’єкт 361 у відмінному стані. Діагностику завершено.

До Купола 737 залишалося 3 400 кроків. Його жителів треба було попередити, але при спробі під'єднатися до мережі зв'язок виявився відсутнім.

«Це все через пошкодження слуху», — подумав він. У Об’єкта 361 слух не постраждав — отже, вони ще могли врятувати людей.

Підійшовши до краю зали, Об’єкт 315 побачив, як Хвиля накинулася на Купол 737. Вона зривала захисні оболонки, відкриваючи на поталу нищівному сонцю все живе, що ховалося всередині. Наче офіціант, який піднімає кришку, демонструючи страву відвідувачу.

«Чому Древні не створили купол навколо всієї Землі, щоб захистити себе?» — знову подумав він. Потім поглянув у куток зали, і в його нейронах промайнуло питання: «Навіщо природа створює таку красу в ці жахливі часи?»

Вона сиділа в кутку, обійнявши коліна тонкими руками. Коротка зачіска зі сріблястого, кольору платини волосся спадала на сірі очі. На ній була військова форма з цифрами 361 на правому рукаві.

«Вона не може бути військовою, вона надто худа», — подумав 315-й.

— Нам потрібно йти на південь. Приблизно через 12 000 кроків розташований Купол 814. Він стоїть на руїнах міста Древніх, яке колись звалося Хаджабей, — промовила вона.

Вона поглянула на нього: «Військовий. Значить, діятиме за протоколом. Він обов’язково відведе мене в комендатуру й віддасть під утилізацію. Його обличчя, порите шрамами, свідчить про безліч боїв... Йому не можна довіряти, але він може захистити мене від небезпек зовнішнього світу».

Зібравши все корисне, вони вирушили на південь. Переховуючись у тіні, дісталися підземки.

— Тут ми можемо сховатися або перечекати сонце, — сказав Об’єкт 315 сухим, рівним голосом.

Коли вони спускалися, Об’єкт 361 раптом мовила: — Ці сходи колись рухалися самі. Людям не потрібно було йти — вони просто ставали на сходинки й спускалися вниз. Древні вміли змушувати речі рухатися так, як їм потрібно.

Він поглянув на неї й посміхнувся: — Звідки тобі це відомо? — Я вивчала історію Древніх у Куполі 737.

Вони ступили в напівтемряву вестибюля, де гуляло лише луна від їхніх кроків. Аж раптом 315-й завмер. Ушкоджений слух не одразу вловив цей звук — тихий, але виразний металевий клацат зводжуваних затворів.

З мороку тунелю виринули три силуети у важкій броні з маркуванням «Чистильники Купола 814». Зачистка периферії. Вони не ставили запитань і не брали полонених.

— Зачистити відступників, — пролунав глухий голос із-під респіратора.

Два спалахи пострілів розітнули темряву. Об’єкт 315 зреагував на інстинктах військового: він ривком штовхнув 361-шу за масивну бетонну колону, приймаючи перші рикошети на свій захисний щиток. Скоротивши дистанцію в два стрибки, він збив першого нападника з ніг, але з пітьми винирнула нова постать. Силует рухався надто швидко — тактичний андроїд ближнього бою.

У вузькому коридорі пролився холодний блиск загартованої сталі.

Лезо, дуже гостре лезо. Настільки гостре, що не відчуває опору. Воно проходить крізь лати, шкіру, м'язи і точним ударом розсікає серце навпіл. Акуратно проходить між ребер і виходить із грудей. Точний удар.

Дихати стає дедалі важче, в очах темніє. Останнє, що він бачить, — це переляканий погляд Об’єкта 361 за бетонною колоною.

Темрява. Навколо тільки темрява.

Аж десь замайорів вогник. Якась сила штовхає його до світла. Поштовх, другий, третій... Він виходить на світло й бачить людей у білому.

«Це янголи?»

Біль у грудях пече вогнем. Йому захотілося кричати що є сили. Він крикнув — здалося, дуже тихенько. Тоді він набрав повітря повні легені, стиснув кулаки (здається, навіть пальці на ногах) і закричав на повну силу.

— У вас хлопчик! Вітаю, жіночко!