Предисторія

Максим:

Моє життя ніколи не було простим, але війна змінила його до невпізнання. До того, як усе почалося, я був звичайним хлопцем з Маріуполя. Зростаючи в цьому місті, я завжди вважав, що мій шлях лежить далеко за його межами. Хотів стати інженером, побудувати щось значуще, залишити слід у світі. Мої батьки підтримували мене, а друзі дивувалися моїм амбіціям.

Коли почалася війна, я зрозумів, що не можу стояти осторонь. Записався до війська, навіть не попрощавшись як слід. Думав, що все закінчиться швидко, що повернуся додому переможцем, і ми з друзями будемо жартувати про цей період, як про тимчасову незручність. Але все виявилося інакше. Я бачив речі, яких ніхто не має бачити, і втрачав друзів, яких мав би захищати. Кожен новий день приносив тільки біль і розпач.

Після тяжкого поранення мене повернули до Маріуполя. Зараз я просто намагаюся знайти себе знову. Той хлопець, яким я був до війни, більше не існує. Мене мучить провина за те, що вижив, коли інші не змогли. І хоча біль від ран стихає, біль у серці не відпускає. Мені здається, що я більше не маю права на щастя, але чи це правда? Можливо, серед цих руїн є місце і для мене?



Аліна:

Маріуполь завжди був для мене домом. Тут пройшло моє дитинство, тут я знайшла своїх друзів, перше кохання і перші розчарування. Я мріяла про світле майбутнє: закінчити університет, стати лікарем, допомагати людям. Але всі мої мрії розбилися в той день, коли війна увірвалася в наше життя.

Ми намагалися жити, як і раніше, сподівалися, що все швидко закінчиться. Але одного дня обстріл накрив наш дім. Я втратила всіх, кого любила. Мама, тато, брат… Вони всі загинули, а я залишилася. Навіть не знаю, як я вижила тоді, серед уламків і попелу.

Після того я зрозуміла, що більше нічого не боюся. Все, що було важливим, зникло в одну мить. Я присвятила себе допомозі іншим, стала волонтеркою, працювала в лікарнях і на пунктах допомоги. Це те, що тримає мене на плаву. Кожен день я бачу біль і страждання, але це дає мені відчуття, що я ще комусь потрібна. І хоча я втратила свою сім'ю, я знайшла нову — тих, хто поруч, тих, хто бореться разом зі мною.

Але навіть у цей хаос прийшла нова надія. Зустріч з Микитою перевернула мій світ. Він теж зламаний, як і я, але в ньому я бачу людину, яка може зрозуміти мене. Чи можемо ми побудувати щось нове на уламках наших колишніх життів? Чи здатні ми знову відчути справжню радість?
---