СКАРБ ОЛАФА. КНИГА ПЕРША. ЧАСТИНА V.

1.

Домовившись прийти в монастир до ранкової молитви, але в різний час, хлопці узялися до виконання задуманого плану.

Після молитви, насельники обступили Степана і дружно почали справлятися про стан його здоров’я. Після чого ігумен Філофей, запросив його на розмову до себе.

Ігумен уважно роздивлявся брата Степана, на предмет його можливості продовжити трудничество в монастирі. Ну а сам Степан, як міг старався переконати Високо преподобного отче, у своїй фізичній і ментальній спроможності.

 Ігумен розпитав Степана, за інцидент, а той своєю чергою наклав всю провину на свою кульгаву ногу і власну незграбність, а також пообіцяв бути надалі обережнішим. В кінці розмови ігумен Філофей пообіцяв, що буде молитися за швидше одужання брата Степана, благословив його і відправив на пасіку, де потрібна допомога, бо бджілки вже почали робити свою угодну Господу справу.

Поки Гура направлявся до своїх медових справ, Декстер вже спіймав брата Вікентія і намагався, його розговорити про сенс чернечого життя. Цікавив його правда тільки один чернець, Інокентій, але цього Декстер, співбесіднику не повідомив.

• Чернече життя, або чернецтво, – є доля тільки небагатьох, що мають «покликання», тобто непереборне внутрішнє бажання чернечого життя, щоб цілком присвятити себе на служіння Богу. Як і сказав про те Господь: «Хто може вмістити, нехай вмістить», - перехрестившись повідомив брат Вікентій.
• А як зрозуміти, Брате, що це «покликання» прийде?
• Ти, брате Даніель, сам про те почуєш.
• Почую?
• Почуєш. Відчуєш. Життя в монастирі – це постійна, безперервна боротьба з дияволом, і з самим собою. І ця боротьба вимагає, крім цілковитого сподівання на Бога, величезних внутрішніх зусиль і величезної сили волі. Слабовільні та слабохарактерні тут просто не зможуть залишитися. До кожного віра приходить по різному. І кожен до Бога йде своїм шляхом. У нашій обителі, для тих, хто тільки ступив на цей шлях розповідають про житіє отця Анфіма. Мабуть, тобі, хтось з братії вже розповідав про нього?
• Про отця…? Ні не пригадаю такого.
• Старець Анфім, був одним із духоносних отців Діонісового монастиря, що на Святій горі Афон. На самому початку свого чернечого шляху отець Анфім ніс послух на кухні, як кухар. З великою любов'ю і турботою він готував всілякі смачні страви для втіхи братії та паломників обителі, але сам задовольнявся лише сухарями та оливками. Цей подвиг отця Анфіма злив бісів, які були готові розірвати подвижника на шматки, проте благодать Божа зберігала його, і єдине, що могли робити демони, — це зібратися на кухні та всю ніч бити в каструлі й посуд, кричачи й галасуючи. До такого озлоблення їх доводили піст та молитва отця Анфіма.
• Веселилися, як могли, — радісно додав Декстер.
• Ну можна і так сказати. Згодом отець Анфім отримав благословення піти з монастиря і стати пустельником. У роки анахорету,[1] довелося перенести багато скорбот, поневірянь і спокус, адже він був зовсім один. Так, на п'ятому році свого пустельного проживання, отець Анфім важко захворів і зліг. Протягом трьох тижнів у нього трималася висока температура, проте він не мав ні ліків, ні нормальної їжі. Попри це, чернець не переставав славити Бога за Його іспит хворобою. Через три тижні старець почув несподіваний стукіт у двері келії.
• У нього двері були? – Декстер не на жарт був здивований.
• Були…ну звісно. Якщо в них стукали, — брат Вікентій був заінтригований.
• А я думав пустельники в печерах жили, — знову піддав сумніву історію Декстер, — а у нього там, прямо квартира з євроремонтом була.
• Не відвертайся брате. І тут він почув голос:

« Молитвами святих отець наших...». Батько Анфім важко підвівся і відчинив двері. Перед ним стояв незнайомий чернець, який дав йому кілька свіжих рибок, сказавши:

« Візьми цю рибу та звари свій улюблений суп. Якщо чогось ще потребуєш, я у твоєму розпорядженні: я залишуся в тебе і буду тобі прислужувати, поки ти не одужаєш». Радості отця Анфіма не було меж. Через кілька днів він зовсім одужав, і незнайомий чернець, попрощавшись з ним, став невидимий. Напевно, це був ангел Господній у вигляді ченця, посланий старцеві на допомогу у скрутну годину.

• Пощастило йому, — Декстер від душі радів за отця Анфіма. — Мені розповідали, що у Кишиневі, так до старих людей приходили свідки Єгови та залишалися з ними. Їжу купляли, прали там труси, шкарпетки всілякі. А потім бац! Нотаріус і квартирка на них переписана. А отець Анфім вже бомжує, як пустельник в районі вокзалу.
• Брате Даніелю, — трохи з докором промовив Вікентій, — чернецтво не є установа людська, а Божественна, і мета його, віддаливши християнина від метушні та піклування світу, з’єднати його, за допомогою покаяння і плачу, з Богом, розкривши в ньому, отсєлє Царство Боже, Милість з милостей Царя царів – коли Він покличе людину до чернечого життя, коли в ній дарує йому молитовний плач і коли причастям Святого Духа звільнить його від насильства пристрастей і введе в передчуття вічного блаженства.
• Вічне блаженство, — замислився Декстер, — це як? По типу нірвани? Як можна одним духом вічного блаженства отримати?
• Спершу брате, треба мати у себе тверде рішення: «відректися від світу», тобто відмовитися від всіх мирських інтересів і розвивати в собі дух – верхню частину душі, в усьому виконуючи волю своїх духовних керівників.
• А як я можу розвивати дух, коли я тільки совів та курей всяких годую? Який з ними дух можна розвити? Пташиний? Від них тільки пташиний грип можна отримати.
• Через смирення. Багатьом сучасним людям незрозумілий сенс чернецтва. Чернецтво, благословенне Церквою, – це шлях до Христа, до набуття в ньому вічного життя. Слово “монах” по-грецьки означає “одинокий”, “відлюдник”. На староруській – “чернець”, тобто інший. Той, хто бажає стати ченцем після відповідного випробування приймає обітниці цнотливості, нестяжання і слухняності. Різна праця угодна Господу. І годування птахів і різних істот, створених Господом, то угодне Господу діло.
• А поспілкуватися з ченцем, я можу? – почав заходити здалеку Декстер.
• Перед тим, як турбувати монаха, ти брате Даніель повинен зробити певні кроки на своєму шляху.
• Які кроки?
• У монастирі існує кілька сходинок на шляху до чернецтва: трудник, послушник, інок і монах. Трудник, як я сказав – перша сходинка. Працюй. Саме через працю, ти можеш наблизити шлях до Бога.
• Ну це зрозуміло. А все ж таки хотілося послухати ченця. Ну там складнощі, поради, таке, сяке.
• Чернець ближче за всіх нас в монастирі до Господа. І його головне призначення, все ж не в тому, щоб давати настанови трудникам. Молитва за ближніх і дальніх, за “ненавидять і люблять”, за весь світ, що лежить в гріхах (і, можливо, стоїть ще лише завдяки молитві праведників і подвижників) – ось головна справа ченця. А ти брате, тільки відвертати будеш від молитов за порятунок душ людських.