СКАРБ ОЛАФА. КНИГА ПЕРША. ЧАСТИНА ІІІ.

1.

Минуло декілька днів. З настанням квітня окупаційна армія вичерпала свій наступальний потенціал, а українські війська звільнили всю територію Київської області. Російські війська продовжили ракетні обстріли Дніпра, Кривого Рогу, Миргорода, Шепетівки, Балаклії, Харкова і других населених пунктів. За тиждень ЗСУ повністю звільнили, після Київщини, Житомирщину, Чернігівщину та Сумщину. Почалося відновлення інфраструктури цих регіонів. В Україну стали повертатися іноземні дипломати, евакуйовані перед початком вторгнення.

Суми вдихнули повітрям свободи, хай не на повні груди, але жадібно і з насолодою.

Територіальна оборона Сум, значно скоротила свої лави. Дехто укладав контракти на подальшу службу.

Наші герої здали зброю і зорієнтувалися на пошуках скарбу. Ідея Декстера, знайти його і допомогти нашим силам оборони, була підтримана одноголосно. Дарина зосередила всі свої зусилля на атестації, яка, враховуючи війну, проходила онлайн. Тому вони з Леусом зустрічалися, але не так часто. Пріоритетом була наука.

Даніель допомагав з магазином Степану, який вирішив відкрити свою лавку, хоча і розумів, що людям зараз не до антикваріату. На родинній груповий вайбер — конференції вирішили, поки що залишитися у бабусі в селі. Інтернет, слава Богу там був. Завдяки західним партнерам не було проблем з бензином. Жити можна було. Дітвора теж вчилася онлайн. Старший син і мама організували нормальний побут. Хатинка у бабусі була невелика, але трьох кімнат для п’ятьох, було достатньо. Якщо все буде йти, як їде, можливо, як потеплішає, і не треба буде топити дровами, син вернеться допомагати батькові.

В перший день, знайомства з антикварною лавкою, відбувся цікавий епізод.

Гура проводив Декстеру навчальну екскурсію магазином і тут, юнак затримався поглядом на експозицію в рамці. Там поряд були дві фотографії. На одній з них був реконструйований штандарт римського легіону. На червоному чотирикутнику були вишиті золотим літери S.P.O.R., а верхню частину штандарта прикрашував римський орел. На другій фотографії був теж орел, але зовсім не схожий на реконструкторського. Він був сам, без штандарта і зовсім старий. Він мав вигляд нещодавно викопаного із землі та не дуже добре почищеного. Під першим фото було написано: «Так вони показують», а під другим: «А так насправді було».

Декстер уважно розглядав експозицію близько хвилини, а потім тицьнув пальцем у фото самотнього, «брудного» орла і повернувся до Степана,

- Точно як у мого діда в гаражі!

Степан уважно подивився на нього.

- В смислі?

- Ну оцей орел, один в один схожий на бронзовий бовванець, яким мій дід горіхи коле. Іноді правда і цвяхи розгинає.

- Такий самий?

- Точнісінько. Він такий от, — і Даніель показав руками довжину сантиметрів двадцять, — і от такий у висоту, — потім розставив великий і вказівний палець на відстань до десяти сантиметрів.

- І з чого він?

- Таке як бронза. Ну там жовте, зелене.

- І звідки він у нього?

- Дід казав, що той орел, ще у прадіда був. А раніше я не знаю.

Степан витріщив очі на колегу.

- Якщо це Аквіла[1] справжня, — він аж закашлявся, — ти навіть не розумієш скільки вона може коштувати. Так… – він замахав руками, — кидай все і шуруй до діда. Що хочеш роби, а Аквілу привези!

- От ти, скоропижка.[2] Та як я поїду? Хто мене випустить? Це ж інша країна? Виїзд же заборонено, від 18 до 60 років. А я тільки, но зайшов у цей славний вік.

- Точно! - розчаровано промовив Гура і присів на стільчик.

- Та і взагалі, давай спочатку з однією справою покінчимо, а то ти хочеш одним зайцем убитим, всі вопроси порєшать.[3]

Увечері вони поділилися своїм відкриттям із Леусом, і той погодився з тим, що робити все треба помірковано, але Даніелю порадив зателефонувати сім'ї та наказати сховати бронзового орла якомога далі, до його приїзду і нікому, нічого не казати. Правда, якщо той орел ще існує.

Наступного дня Даніель поспілкувався з дідусем і попросив перевірити того, наявність бовванця. Дідусь на велику радість Степана підтвердив, що бовванець на місці та вислухавши прохання онука перестати забивати нею цвяхи, і взагалі сховати якомога далі від очей, погодився.

Поки весна вступала у права, а вступала вона досить швидко. 7 квітня, в Сумах температура повітря вже була 18 С., і наші герої потроху почали готувати спорядження для пошуків. Степан перевірив і опанував трофейний лазерний сканер FARO Focus3D X330, металошукачі та інструменти.

Леус в інтернеті знайшов 3- кімнатну квартиру в Лубнах і орендував її на місяць, з 25 квітня, з можливістю пролонгації. Напередодні експедиції в Лубни повинен був приїхати син Степана і взяти контроль над магазином.

2.

Перед тим, як оселитися в Лубнах, Леус зателефонував однокласнику і домовився про важливу зустріч.

Сашко Передерій вже декілька років служив в Лубнах і знав ситуацію в місті, як ніхто краще. Леус вирішив з'їздити на день і поспілкуватися з ним тет-а-тет.

Вони зустрілися в центрі міста, за столиком невеличкого кафе під назвою «Urban Cup». Хлопці щиро привіталися і почали розмову із ситуації в Сумах, потім перейшли до однокласників, і нарешті Сашко, хитро примруживши очі, запитав,