СКАРБ ОЛАФА. КНИГА ПЕРША. ЧАСТИНА ІІ.

1.

З настанням весни, стало зрозуміло що, Київ путінська армія не візьме, хоча бої кругом міста точилися ще запеклі. Символом спротиву, в ці дні стала пісня січових стрільців «Червона калина». Від дітей, що тільки навчилися розмовляти до сторічних бабусь, цю пісню було чути звідусіль, в бомбосховищах і на мітингах в містах по всьому світу.

Люди були настільки заряджені свободою, що заразили весь світ, який почав збирати допомогу для боротьби. Волонтерські групи почали виникати, як гриби після дощу. Були випадки, коли в ранці оголошували збір на потрібну техніку, а в обід збір закінчували.

В Суми вояччина росіян вже не заходила, але артилерією і літаками завдавала час від часу, ударів по Кадетському корпусу, інфраструктурним об’єктам міста. Діставалося і житловим будинкам. В результаті таких ударів страждало абсолютно мирне населення. Люди сиділи то без води, то без газу, то без тепла. Але місто продовжувало боротьбу разом зі всією державою. Групи тероборони робили вилазки за кордони міста, брали полонених і трофейну техніку.

Одним з цікавих випадків цих перших днів весни був такий, коли група прокурорів міста, взяла під варту, відразу 14 російських військовослужбовців. А загалом у них під вартою, було вже близько сотні полонених.

Щодо наших героїв, то їхні справи йшли своєю чергою. Степан Гура потихеньку починав вставати з ліжка, але не надовго. Турбувала біль від поранення. Леус з Марквартом чергували на блокпості, та інколи вибиралися з групою товаришів на полювання.

Їхній рахунок поповнився ще сьома полоненими й двома підбитими вантажівками з пальним. Вони кожного дня приїздили до друга в лікарню і привозили продукти та все необхідне. Леус постійно зустрічався з рудою красунею в кафе. Вони спілкувалися, пили каву і їли тістечка, але далі цього справа поки що не заходила.

2.

Напередодні жіночого свята хлопці, як завжди, зустрілися у Степана в лікарні. В цей день вони вирішили підбити підсумки своїх досліджень.

Першим на правах «старшого» слово взяв Даніель.

• Отже! Почну з головного. Ріккі! Скажи, будь ласка, поки ти будеш ходити кругом Даринки, як стадо кацапських, голодних солдат, кругом Сум? Ти що не можеш взяти коробку шампанського[1] і запросити до себе в гості. Ти ж мужчина не жонатий, можеш любити дівчат без дозволу. Вона ж тобі текстом, всі карти відкрила.[2]
• І правда, Рік! – приєднався Степан до інтервенції, — на рахунок коробки шампанського, Декстер, трохи перегнув, але по суті він правий. Чого тягнеш? Дівчина гарна, чого тобі ще треба?

Леус був трохи здивований напором друзів.

• Отакої, — він глянув на Декстера. – Це ти з висоти свого величезного досвіду?
• А тут великий досвід ні до чого. Я може швейцар на дверях твого щастя!
• Швейцар, — повторив Леус. – Не знаю, якось мені. В мене до неї відчуття, мовби фарфорову статуетку епохи Мін в руках держу і боюся невірний рух зробити. Чи якої там, Стьопо, епохи? Ти краще знаєш.
• Та ти друже, закохався! - Гура аж при піднявся в ліжку.
• Та все одно, щось роби. Крок далі. Що ж ти круглі столи з нею водиш. Тебе кафешка скоро в долю візьме, такими темпами, — намалював перспективи бізнесу харчування Даніель.
• Побачимо, — завершив брифінг на особисту тему Леус, — давайте до діла. Хто перший почне? От давай ти, — він глянув на Декстера, — швейцар на дверях мого щастя.
• Не гони тарантас по Французькому бульвару! Наслаждаємся моментом,[3] — і він підійшов до шафи з одягом і витяг папірці з кишені куртки. Розгорнувши нотатки. Присів на стільця і з виглядом професора Кембридзького університету став робити доповідь.
• Я, шерстив сайти антикваріату, стародавніх речей і всякої древньої нісенітниці. Аналіз я зробив з Віоліті, OLX, Фейсбук, Нью Аукціон, Amazon, prom ua, і безліч всіляких комків, сундуків і інших ресурсів. Тобто, на основі аналізу…- Декстер розгорнув ще один папірець, — на основі аналізу, ми бачимо такий пейзаж: продавці з Лубен, району, області та взагалі все, що помічалося грифом «Лубни», або «Лубенський», виставляли, або виставляють на продаж, в розділі середніх віків наступне.

Він почухав за вухом, кашлянув і ковтнув води з пляшки. Взагалі майстерно тримав інтригу, як справжній шоумен.

• Ну не тягни! Давай вже кажи, що ти там нарив! – у Степана не витримували нерви
• Не спіши, скоропижка,[4] — Дан поміняв папірці місцями та продовжив, -

срібні польські монети, скіфські, або сарматські наконечники стріл, обручки з металу, хрестики, кам’яні буси та прикраси. З варязьких предметів: один меч, фібула, розрублений шолом, сокира і …все. Такий розклад.

• Оце і все? - буркнув Гура.
• Все. Вибач! Фаберже не було, — Даніель розвів руками.
• Добре! – вступив Леус, — це в принципі не так і погано, — значить тямущого ніхто, нічого не знайшов. Добре, — він глянув на юнака, — хороша робота!

Декстер, задоволений тим, що його похвалили, ковтнув водички.

• Ну, мабуть, тепер моя черга, — продовжив Леус.
• Я намагався знайти будь-які згадки про офіційні археологічні розкопки. Я Вам вже казав, що бував в Лубнах, і якщо Ви не були? — він з запитанням глянув на Дана.
• Ні не був.