Руїни

Подих вічності

На вулиці, як і в середині, вихор...
Божевілля... Благаю, прокинься!
Та й очами блакитно-сумними
У вічність лише не дивися!..

Я благаю тебе, моя доле,
Розвій отруйний цей дим...
Та марно я кричу вкотре:
«Благаю, тільки не йди!»

Застиглі намертво пальці
І серце таке ж крижане
Обійму востаннє вже вранці —
Невже нас біда не мине?

Хіба тільки що зможуть
Солоні сльози, мов море,
Повернути в тіло це душу...
Ні! У тім і все горе...

Намертво вражена в серце
Стріла трагедій та бід,
Напевно, вона повернéться -
Став в'язницею світ...

Здається, наче все сниться,
А вічності подих — вітри
Стогнуть зі мною: прокинься!
Благаю, тільки не йди!

Подобається

#2344 в Різне
#587 в Поезія

Відредаговано: 23.02.2023