Руїни

10.12

Привіт. Це знов я. Я жива. І я не померла від туги.
Хоча знаєш, навряд чи я зможу пережити це вдруге...

Не тому що кохаю її чи когось більше за тебе,
Та знаєш, біль не лікує від болю — він тягне у небо.

Десять. Дванадцять. По колу. Ти знов не побачиш цей ранок.
Сьогодні, напевно, в пам'ять про тебе — бузковий світанок.

Знову не можу заснути. Мене знову мучить нудота.
Я звикла без тебе. Та від думок не рятує робота.

Так, не рятують розмови і надто цікаве навчання,
І навіть тривале — довготривале! — і щире кохання.

А буває, що так мало мене відділяє від тебе,
Коли пролітають над містом моїм ворожі ракети...

Це ще я... Я без сил... Що відчуваю? Сумую страшенно.
Знов загубилась. В серці моєму — нескінченні траншеї.

Минає час. Десять. Дванадцять. Ще одна згадка про тебе.
Перша дата з таблички. Дата, застрягла між моїх ребер.

Привіт. Це все я... Ти мій Бог і бачиш усі мої туги.
Будь ласка, лише не дозволь мені пережити це вдруге.

Подобається

#2347 в Різне
#588 в Поезія

Відредаговано: 23.02.2023